Путіну з Патрушевим терміново треба організувати якусь заварушку на кордоні з Молдовою — для виправдання тиску на молдавський уряд і відкриття другого фронту в тилу ЗСУ (славнозвісні «заходи військово-технічного характеру»).

Після нападу Німеччини 22 червня 1941 року і важких поразок Червоної армії СРСР був змушений укласти союз із Великою Британією і потім, 30 липня 1941 року, підписати договір із легітимним польським урядом, що перебував у Лондоні, в екзилі.

У документі йшлося про відновлення дипломатичних відносин, визнання недійсними радянсько-німецьких договорів 1939 року «щодо територіальних змін у Польщі», про звільнення всіх польських громадян, які перебували в радянських таборах, в’язницях і в засланні — військовополонених, ув’язнених, засланих — і про формування польської армії на території СРСР для спільної боротьби з Німеччиною.

Детатаризацію, деерзянізацію, демокшанізацію, деудмуртизацію… й інші «денацифікації» ми проходимо вже кілька століть.

Настав час дерусифікації Росії.

Читаю інтерв’ю лідерів «російських незгодних» — можливо, це слово зараз найбільше визначить категорію людей, які раніше називалися «російською опозицією», «демократичною опозицією», «антивоєнними активістами», «екоактивістами»… «Хіба вони ще існують у природі?» — питаю себе. Розумні росіяни різного етнічного походження та політичної орієнтації з сумом і розчаруванням оцінюють підсумки 2023 р. Власне, ті, хто дає інтерв’ю і висловлюється вголос про політичну картину, перебувають уже за межами Російської Федерації — всередині країни такі розмови на такі теми вже в принципі неможливі. Мовчазна російська більшість якщо щось і оцінює критично, то, за «розумом», воліючи навіть у спілкуванні з найближчими співрозмовниками (іноді навіть у суперечках із родичами) вживати фігури замовчування, а вголос видавати лише абсолютні евфемізми. Для оцінки та пояснення суспільно-політичної ситуації їм (та й нам теж) доводиться вдаватися до давно вштампованої у підсвідомість росіянина формули: «крок праворуч, крок ліворуч — вважається втеча, стрибок на місці — провокація».

Вчора після прильоту ринком у Донецьку загинуло 28 людей, а сьогодні Лавров уже з цього приводу виступав в ООН — ось так Росія готується до виступів у міжнародних організаціях.

І так щоразу. Перед кожною зустріччю в ООН Росія вбиває кілька десятків цивільних на території, яку контролює, щоб було що пред’являти «а ось подивіться — це саме наш противник лиходій».

Ми всі в одній упряжці, яка має зрушити і розхитати під Росією основу, а потім попрощатися з нею назавжди. Тільки всі разом ми здобудемо свободу — поодинці нас задавлять.

Росіяни та манкурти постійно кажуть нам: «Ваші мови широко використовуються і добре розвиваються у ваших республіках, то навіщо ж ви хочете відокремитися від Росії?». А тепер навіть реклама буде лише російською. У такий спосіб збираються захищати російську мову від іноземного впливу. Наприклад, від арабізмів, персизмів, туркізмів тощо. Варто пам’ятати, що ми для них теж іноземці, тільки підневільні.

Коли імперія просувала ідею «Росія для росіян», вона навмисно «забула» додати, що її абсолютно не хвилює, яка етнічна складова буде в цих росіян. Головне, щоби називалися росіянами — навіть не обов’язково, щоб вони знали російську мову.

Поки мільярдери в Росії з’являються лише шляхом пограбування ресурсів і заробітків на війнах, а потім намагаються вивести свої статки за кордон і там собі жити в розкошах — на «загниваючому Заході» або стають мільярдерами, рухаючи прогрес, або, вже ставши мільярдером, людина вкладає величезні гроші у науку — щоб не втратити, а примножити свій капітал, принагідно приносячи користь.

Муфтій, Голова Духовного управління мусульман Санкт-Петербурга та Північно-Західного регіону Росії Равіль-Хазрат Панчеєв звернувся до директора Федеральної служби військ національної гвардії Російської Федерації Віктора Золотова з проханням не переслідувати мусульман у Росії і не проводити протиправні рейди. Текст звернення опублікував блогер Іслам Бєлокієв.

Муфтій висловив Росгвардії та Золотову особисто глибоку подяку «за самовіддане служіння Батьківщині в цей непростий час».

У багатьох етнічних війнах є історії, коли великі сім’ї винищувалися цілком.

Мусса Мангара з народу тутсі в геноциді 1994 втратив 30 родичів з боку матері. Про ці події знято кілька фільмів на кшталт «Готель Руанда», «Відстрілюючи собак» і т. д. Про цей геноцид знає весь світ.

Єзидська правозахисниця Надя Мурад з іракського Тикрита втратила 6 братів і сестер, а також батьків — їх усіх убив ІДІЛ, а її зґвалтували багато разів і продали у рабство. Вона втекла й розповіла свою історію всьому світу.

Однак є ті, про чиї історії світ воліє мовчати, а фільми про них майже не знімаються, оскільки їх позначили як «радикальних терористів».