Нам не по дорозі!

Відновлюючи в пам’яті берлінський «Хресний хід» навальністів у листопаді 2024 р., який об’єднав любителів протестного туризму з усієї Німеччини й усе одно не зібрав скільки-небудь значної кількості маніфестантів, я знову бачу обличчя учасників цього екзотичного сумно-смішного фестивалю: місцеві політичні диваки-фріки від ЛГБТ до анархістів-соціалістів, кілька літніх лібералів манілівського штибу, котрі ностальгують за Росією, жваві групи аматорів-тусівників із навколополітичної німецької масовки…

Протестувати проти війни та російської влади вийшли кілька тисяч людей, яких очолили Юлія Навальна, Ілля Яшин та Володимир Кара-Мурза.

 І за що саме вони виступали? За всесвітню ліберальну революцію? За «суверенну демократію» зі штампом «Зроблено в Росії»? За заміну Путіна? На кого? На вдову О. Навального, який ходив по Москві зігувати з російськими нацистами, які нині по Уфі ходять зігувати? За покращений «русскій мір» під назвою «Прекрасна Росія Майбутнього»?

Виведення російських військ з України, суд над президентом Володимиром Путіним та звільнення всіх російських політв’язнів: такими були три головні вимоги, які заявили організатори ходи російської опозиції в Берліні.

Але чим це відрізняється від путінської Імперії? Остаточної ясності у цьому питанні лідери берлінської акції не мали. Дотриманням прав і свобод, належних громадянам Росії за конституцією? Це добре, але як із правом націй на самовизначення? Якщо я не хочу жити в Прекрасній Росії Майбутнього (точніше сказати, «Росії без майбутнього»), а хочу будувати демократичну національну державу (і гадаю, я не один такий)? Якщо немає жодної віри будь-якому російському проекту? Як нам уживатися тоді?

Адже жоден навальніст так досі й не сказав, як поведуться в ПРМ із тими політичними силами й організаціями, хто відкидає ідею реформованого колективного договору суб’єктів РФ на основі розширення їхніх політичних прав, хто відстоює ідею національного суверенітету? Для багатьох корінних народів пропонована заміна путінського тоталітарно-шовіністичного «шила» на ліберально-патріотичне «мило» типу ПРМ не є прийнятним варіантом і ніколи таким не стане. До того ж у російському суспільстві все помітніший нахил у бік фашизації, а зовсім не лібералізації. Тут можна про денацифікацію говорити, яка там Прекрасна Росія!

Мене, наприклад, «терзають смутні сумніви», що така заміна для нас нічого би принципово не змінила. Ми все так само були би проти Росії й за незалежність від неї, а Росія так само проводила б русифікацію та знеособлення народів, попутно репресуючи національних активістів. Хіба що робила б усе це «освіченими, гуманними методами», схваленими ООН. А якби когось із незгодних довелося б за «думкозлочин» сховати від очей людських подалі, то сидів би такий «терорист» у найсучаснішій і комфортабельній в’язниці в окремій камері з усіма пенітенціарними вигодами та можливістю розводити квіти у тюремному дворику.

Нагадаємо, що Путін у 1999 році був тією самою версією «демократичного» та «молодого» лідера, яким позиціонував себе і Навальний. 

Насправді ні один, ні інший ніколи не були справжніми демократами. Обидва були імперіалістами різних підвидів. Тільки Путін подібний до Гітлера, він так само, як німецький фюрер, планує захопити пів-Європи. Навальний же підозріло скидається на китайського «товариша Сі», який гуманно пережовує незгодних уйгурів у модерній великоханьській м’ясорубці, і при цьому цілком солідарний з А. Навальним у тому, що «Тибет — це не бутерброд»!

Поведінка та висловлювання Олексія Навального за час пережитих ним замахів і відсидки у місцях позбавлення волі демонстрували його безперечну особисту мужність. Що ж до його поглядів на ідеї, цілі та методи боротьби з нинішнім кремлівським режимом, на взаємини з російськими антиколонізаторами та представниками корінних народів, які борються за суверенітет, то вони значних метаморфоз так і не зазнали. Модель державно-політичного устрою постпутінської Росії так і залишилася малозрозумілою, розпливчасто-імперською.

Тим більше не видно зрушень у цьому напрямі нинішнього керівництва прихильників ідеї ПРМ. Та, по суті, які можуть бути зміни? 

Вийми з навальнинської конструкції наріжний камінь «спільного бекграунду та культурного контексту» і… і вся концепція розвалиться! Ю. Б. Навальна заявляє, що: «оскільки громадського запиту на поділ країни немає», то й розмови про «деколонізацію» та «поділ країни на частини грають на руку Путіну»… Ось і все! Що тут додати? 

Інші положення «маніфесту навальністів», озвучені Юлією Борисівною на стратегічному форумі у Словенії, можна опустити за контраверсійністю та сумнівністю виконання. А саме: протидія нагнітання ненависті проти росіян; допомогу Україні у реалізації її права на самооборону; тиск на колективний Захід…

Як тут не згадати слова про декабристів зі статті В. Леніна «Пам’яті Герцена» (1912): «Вузьке коло цих революціонерів. Страшно далекі вони від народу!» Як страшно далекі сьогоднішні навальністи від ідей і прагнень башкортів, татар, тувинців, бурятів і калмиків, чеченців, інгушів, представників фінно-угорських народів, яким замість національної свободи та самовизначення вкотре пропонують персональне місце у зручному колгоспному хліві… вибачте, в Прекрасній Росії Майбутнього.

Ні, любі революціонери-навальністи, ми це все вже проходили, знаємо, чим уся ця ваша витівка пахне й чим закінчиться! Тож давайте далі без нас. «Ми підемо іншим шляхом!»