Демонстраційний варіант російської «опозиції», або Прекрасна Росія Без Майбутнього

Юлія Навальна — цариця російського офіційного «опору». Шляхетна зовнішність, шляхетні промови, що зігрівають душу західному ліберальному політикуму й обіцяють нову перебудову в Росії за горбачовським лекалом — «без тривог і хвилювань» для Заходу. Балет, література, космос та інші символи Імперії залишаться, Величі не буде заторкнуто й похитнуто, географія й етнографія країни, право корінних народів сидіти на місці й не рипатися — без змін, а все погане (ну, ви знаєте — Путін, кооператив «Озеро », КДБ/ФСБ) вилучено та розкасовано.

Кара-Мурза, Яшин і Пивоваров, які «перемогли й подолали», стійкі борці з путінським режимом, котрі не склали рук — які вони інтелігентні, мужні й значні, наскільки вони шляхетні — навіть щодо ворогів. Вони в літаку по дорозі з в’язниці на волю розмовляли з охоронцями-ефесбешниками, і, бувши прихильниками абсолютної правдивості, дещо зійшлися в поглядах: народ російський теж, виявляється, страждає на війні й від війни. І в один голос (не з ефесбешниками, а один з одним) на прес-конференції заявили: не смійте кривдити богоносний російський народ, він святий і безгрішний, а винний у всьому Режим і Путін!

У Льва Шлосберга своєрідний — демонстраційний варіант ліберально-демократичної незгоди: «Подивіться, я безстрашний опозиціонер, я за все хороше, проти всього поганого, ніхто не зможе мене зупинити та змусити замовкнути. Я чесний і чистий перед своєю совістю та перед своїм народом. А те, що я обходжу найгостріші питання суспільного російського життя й ухиляюся від реальних відповідей на них — через мою абсолютну неупередженість і нейтральність». Позиція, безперечно, схожа на справжнє ліберальне дисидентство, але лише зовні… По суті, вона спирається не на принциповість, а на позерство та самомилування. Згадується з цього приводу висловлювання В. Леніна про «ренегата Каутського»: «Він уникає вирішення складних питань і заплутує прості!»

Ці «російські» опозиціонери стоять біля старого бортового ГАЗону російської державності та пропонують бічні борти опустити, а задній залишити в вертикальному положенні… Але ж так не буває, це неможливо! Неможливо зберегти підвалини Імперії, переробивши їх у ліберальну демократію. Рух таким шляхом — це ж Прекрасна Росія Без Майбутнього! Британія, куди більш демократична та по-європейськи цивілізована держава, намагалася-намагалася такий трюк провернути, але, переконавшись у марності зусиль, розвернула корабель державності у бік надання суверенітету своїм колоніям.

Ось для мене секрет: які рушійні мотиви в імперських опозиціонерів Росії? Невже вони не розуміють очевидних речей? Або розуміють, але не в змозі відмовитися від російського шовінізму, що засів у самому серці, не можуть у своїй свідомості розірвати зв’язок між милими, рідними берізками вздовж дороги та величчю Батьківщини, купленим кров’ю народу. А може, їм близьке гасло троцькістів «Мета — ніщо, рух до мети — все!»? Все це, звісно, благородно, але багатьом корінним народам уже зараз хочеться пожити у власній країні. Як із ними бути? Ю. Навальна обіцяє їх усіх знайти й розібратися… Яким саме способом? Мене з цього приводу мучать неясні сумніви…

Як повірити атеїсту, котрий таємно відвідує церкву? Як визнати прогресивними погляди та вчинки демократів, які закликають підправити Імперію та залишити на віки? Як утриматися від гіркого сміху, бачачи всіх цих революціонерів маніловського штибу з їхніми ліхтариками, стрічками замість автомата Калашникова в руках?

І кого вважати справжніми провідниками прогресу та демократії в Росії — бійців РДК та Легіону «Свобода Росії», баймакських в’язнів, ічкерійських бійців ЗСУ, татарський Уряд в екзилі, ерзянсько-мокшанський культурно-національний опір чи Шлосберга з Навальною? За ким же майбутнє?