Буває, що сайтові Вільного Ідель-Уралу ставлять на карб відірваність від реальних справ, порожнє моралізаторство, безрезультатні теоретичні суперечки… До будь-якого такого зауваження, вважаю, треба прислухатися, одночасно роз’яснюючи читачам і друзям сайту, що підготовка свідомого протесту проти імперіалістичної політики Кремля — важлива складова загальної тактики боротьби корінних народів за свої права.

Існують деякі рухи корінних народів, які досі сподіваються на домовленості з російською владою щодо ширших прав чи особливого статусу у новому федеральному договорі. Вони вважають, що можуть отримати автономію чи культурні права всередині Росії, ігноруючи історичний досвід, коли подібні обіцянки російської влади щоразу виявлялися обманом. Чимало таких рухів свідомо чи несвідомо стають інструментами Москви, яка використовує їх послаблення справжніх визвольних рухів.

1. Ілюзія домовленості: історія обманів і нестриманих обіцянок

На адресу руху «Вільний Ідель-Урал» регулярно надходять претензії, що нібито ми не створили своєї ідеології, хоча начебто «маємо».

АЛЕ НАВІЩО???

17 травня у Києві відбулася міжнародна конференція «Права колонізованих народів РФ», спільно організована спеціальною комісією Верховної Ради України щодо взаємодії з національно-визвольними рухами та Лігою Вільних Націй.

Харків’янин Юрій Галушко у 2013 році одружився і став жити з дружиною у сусідньому Білгороді, де працював охоронцем на заводі металоконструкцій та за півтора десятиліття шлюбу нажив двох дітей.

З роками Юрій почав втрачати зір, а грошей на операцію не було. Зір для охоронця дуже важливий — без нього нікуди. Крім того, Юрій дуже любив читати і не міг жити без книг. Він вирішив піти до армії, адже там обіцяли великі виплати. Так Галушко потрапив до 10-го танкового полку 8-ї армії ПВО і був відряджений до в/ч 24314 біля Олександрівки в районі міста Валуйки (Куп’янський напрямок фронту). Незабаром йому надали звання молодший сержант.

Часто виникає питання: а що можна робити безпечно вже зараз на користь майбутньої незалежної держави? Українська підписниця нашого Телеграм-каналу поділилася своїми думками та досвідом.

Все життя нам навіюють, що від нас нічого не залежить, що всі рішення вже ухвалено за нас «нагорі» — начальством, якому видніше. Що більше Росія скочується в тоталітаризм — то голосніше нас переконують, що громадянам зовсім не обов’язково брати участь в управлінні державою, впливати на політиків, знати, на що витрачаються трильйони бюджетних рублів.

Усі попередні події, що призвели до двох розпадів кремлівських держав, розпочиналися в їхніх столицях — Пітері та Москві. Кремль врахував ці уроки історії і вирішив подібного не допускати.

Тому і Москва, і Пітер практично не відчувають ніяких криз і війни. Вони вигрібають для війни населення колоній і завозять найманців із різних країн, намагаючись у жодному разі не чіпати столицю та колишню столицю. Вони забрали собі більшу частину ППО тощо. У них не буває ні дефіциту палива, ні масштабного стихійного лиха — тому що їх обережно оберігають на наші з вами гроші. Ніхто не рятуватиме Поволжя від нинішнього паводку тощо, зате в Москві ніколи його не допустили б.

Вони, бувши в сильній меншості й оточені щільним кільцем, боролися, як леви — бій точився більше доби за вкрай нерівних умов. Рашистів було кілька сотень і з усіма видами зброї та бронетехніки, тоді як повстанці мали лише стрілецьке озброєння та гранати. Інгуські патріоти знали, що якщо здадуться, щоб виграти хоч кілька додаткових годин життя — московити їх усе одно вб’ють, але перед цим катуватимуть і використають для імперської принизливої пропаганди.

Читаю інтерв’ю лідерів «російських незгодних» — можливо, це слово зараз найбільше визначить категорію людей, які раніше називалися «російською опозицією», «демократичною опозицією», «антивоєнними активістами», «екоактивістами»… «Хіба вони ще існують у природі?» — питаю себе. Розумні росіяни різного етнічного походження та політичної орієнтації з сумом і розчаруванням оцінюють підсумки 2023 р. Власне, ті, хто дає інтерв’ю і висловлюється вголос про політичну картину, перебувають уже за межами Російської Федерації — всередині країни такі розмови на такі теми вже в принципі неможливі. Мовчазна російська більшість якщо щось і оцінює критично, то, за «розумом», воліючи навіть у спілкуванні з найближчими співрозмовниками (іноді навіть у суперечках із родичами) вживати фігури замовчування, а вголос видавати лише абсолютні евфемізми. Для оцінки та пояснення суспільно-політичної ситуації їм (та й нам теж) доводиться вдаватися до давно вштампованої у підсвідомість росіянина формули: «крок праворуч, крок ліворуч — вважається втеча, стрибок на місці — провокація».

Імперська політика асиміляції дедалі активніша, тому рядове населення починає вважати, що не бути удмуртом — простіше, ніж бути ним. За 10 років офіційна кількість удмуртів упала на 100 тисяч — багато хто записався в росіяни. В Удмуртії офіційно залишилося лише 300 тис. удмуртів, а в усій РФ — 386,5 тис. Тобто на 166 тис. менше, ніж 10 років тому. Близько 14% або 210 тис. відмовилися відповідати на запитання про національність, воліючи бути ніким — це природно для нацистської країни, яка вчить, що національності нікому не потрібні, хоч «краще бути росіянином».

Новий рік — це час можливостей, надій та змін. На Телеграм-каналі «Республіка Йорто» впевнені, що 2024-й буде роком початку великих змін. Ось що вони пишуть.

Ситуація в економіці тільки погіршуватиметься: інфляція, подальший обвал рубля, корупція (оскільки захочуть «рванути» востаннє). Посилення мобілізації та відповідно кількості смертей. Буде все й одразу. Адже запропонувати хоч щось, окрім одвічних, «треба потерпіти, а потім як заживемо» — нічого.

До уваги користувачів БПЛА квадрокоптерного типу Autel! Для того, щоби продукти та послуги Autel Robotics не використовувались у насильницьких конфліктах, для чутливих територій було створено заборонені для польотів зони, включаючи всю Палестину, весь Ізраїль, усю Росію, всю Україну, всю М’янму, весь Тайвань, регіон Аруна Чар, регіон Кашмір.

Ситуація з яйцями лише черговий приклад того, як плебсу підкинули «хліба», бо видовищ було недостатньо. Поки увага всіх загострена на «лінії з Путіним», зникненні Навального, чергами за яйцями, спекотними суперечками навколо серіалу «Слово пацана», обговоренням команди Путіна на виборах без виборів чи обговоренням ватних вкидань від популіста Ілона Маска тощо — всі поступово відволікаються від війни та зубожіння. Воно йде на другий план. Хоча смертність від цього ніяк не зменшується, і ми так само втрачаємо населення наших республік. Не лише на війні, а й у результаті зубожіння.