Іти шляхом Північної Кореї?

Читаю інтерв’ю лідерів «російських незгодних» — можливо, це слово зараз найбільше визначить категорію людей, які раніше називалися «російською опозицією», «демократичною опозицією», «антивоєнними активістами», «екоактивістами»… «Хіба вони ще існують у природі?» — питаю себе. Розумні росіяни різного етнічного походження та політичної орієнтації з сумом і розчаруванням оцінюють підсумки 2023 р. Власне, ті, хто дає інтерв’ю і висловлюється вголос про політичну картину, перебувають уже за межами Російської Федерації — всередині країни такі розмови на такі теми вже в принципі неможливі. Мовчазна російська більшість якщо щось і оцінює критично, то, за «розумом», воліючи навіть у спілкуванні з найближчими співрозмовниками (іноді навіть у суперечках із родичами) вживати фігури замовчування, а вголос видавати лише абсолютні евфемізми. Для оцінки та пояснення суспільно-політичної ситуації їм (та й нам теж) доводиться вдаватися до давно вштампованої у підсвідомість росіянина формули: «крок праворуч, крок ліворуч — вважається втеча, стрибок на місці — провокація».

Актуальність цієї сентенції нам усім зрозуміло показали (і продовжують показувати) на прикладі сміливих башкортських виступів у Баймаку й Уфі. Наразі триває поголовне зачищення всіх учасників подій. Можна навіть сказати не «учасників», а «присутніх», що, погодьтеся, зовсім не те саме! У дугу намагаються таким чином зігнути навіть не тих, хто йде під конвоєм, а тих, хто намагається наважитися на стрибок-провокацію десь осторонь дороги. Точніше, від «етапу»! Але «штатний розпис» (або «ревізська казка») для всіх помічених уже приготовано, затверджено та спущено з московських ФСБшно-поліцейських висот до всіх «зацікавлених» тубільних рай-міськвідділів спецслужб РБ. Все зазначено: кого, за що, на скільки! Хоча не можна виключити і проявів старанності від місцевих держиморд за добрим сталінським зразком. Мовляв, просимо збільшити ліміти на репресії… Що, думаєте, таке неможливо? Чи так?!

Очікувано башкорти виявилися сьогодні найбільш сміливішими та «накрутними» в Росії — вийшли і висловилися! Не кавказці, не татари, не москвичі з пітерцями — вийшли башкорти. Можна їх критикувати, пред’являти претензії і тицяти носом у помилки, але… Але ж кращих-то в Росії зараз не знайшлося! Інші повсюдно закатані в асфальт! Посаджено, вигнано…

Що ж далі? Що робити? Налаштовуватись на зміцнення військового союзу РФ — Іран — КНДР? Чекати на переможну ходу російської армії по подоланій Україні? Якщо перше лякає, то друге просто не факт, бо українці на таке не підписуються. І потім — тривожне і хвилююче запитання: «А що буде після цього?» Які варіанти процвітання Російської держави після гіпотетичної військової перемоги? Нам скасують санкції, повернуть профукані 3 трлн рублів Фонду національного добробуту (з 9 трлн, які були на початок 2022 р.)? У країну повернеться «свобода кожного як умова вільного розвитку всіх»?

Взагалі хтось може щось сказати про плани РФ на найближче майбутнє? Що станеться з країною після березня 2024 р.? Мене жодні офіційні заяви та прогнози ні в чому не переконають — одразу обмовлюся! Наш владний «колективний Путін» на цей момент наговорив стільки безглуздих і суперечливих речей, що вірити йому може лише психічнохворий або «безпросипно вживаючий» росіянин. Хоча слід зауважити, до якихось конкретних прогнозів наш вождь підходити не ризикував і на гарматний постріл. І взагалі ніякі російські політичні експерти нічого про майбутнє, навіть у найзагальніших рисах, сказати не можуть. Ось самі спробуйте почати — і виходить щось подібне до ворожіння на кавовій гущі після перечитування Орвелла.

Що ж бачить перед собою середньостатистичний і середньовіддалений від політики росіянин? З одного боку, плоди переведення країни на рейки військової економіки, що дає помітні, але не особливо приємні для обивателя, плоди. А з іншого… З іншого він може побачити — а можливо, вже й відчути — як починає боліти й нити кінцівка, що потрапила в капкан війни! Чи ви вважаєте, що наша з вами країна в капкан не потрапила? Чи що з нього можна просто зараз безболісно вирватися? І повернутися назад, до довоєнного життя, і розгорнути економіку обличчям до всього світу? Ви так думаєте? Тоді я вам заздрю.

А чи є якісь шляхи для росіян, які не бажають ризикувати, але не втратили залишки раціонального погляду на навколишню дійсність? Звісно, є! Придивіться. Інакше як пояснити статистику з актами прямої протидії та саботажу по всій Росії — від Далекого Сходу до Близького Заходу? Якщо пожежі спалахують — значить, це комусь потрібно! Якщо щось українське потрапляє туди, де завдає найбільшого руйнівного ефекту, то, можливо, хтось трохи підсвітив потрібну ціль? Як ви гадаєте?

Мені здається, що переляк і біль від поліцейського дубця — це не назавжди. Що деякі побиті, заарештовані, затримані, просто очевидці поліцейського свавілля зроблять свої висновки, що не збігаються з офіційною лінією хабіровських посіпак, та й усієї поліцейської зграї по всій Росії.

Тут тільки можу сказати, що на сторінках «Вільного Ідель-Уралу» такі люди зможуть знайти кілька добрих перевірених порад, як їм діяти далі.

Крім того, надії деяких «незгодних» спрямовані сьогодні на хлопців із Сибірського батальйону, легіону «Свобода Росії» та «Російського добровольчого корпусу». Число їх зростає, а географія акцій має тенденцію до розширення. Нехай у них зараз немає повної ідеологічної єдності, зате є впевненість у дієвості свого вибору. Вони відмовляються сидіти склавши руки і просто чекати — чи то фізичної смерті вождя, чи то капітуляції ЗСУ. Вони бачать, що тиск російського політичного преса на населення, особливо в національних республіках, може не лише ламати та знищувати національну самосвідомість, а й стимулювати протест, підштовхувати до пошуку можливих шляхів боротьби за свої права. Ці хлопці готові до такої боротьби.