Відновлюючи в пам’яті берлінський «Хресний хід» навальністів у листопаді 2024 р., який об’єднав любителів протестного туризму з усієї Німеччини й усе одно не зібрав скільки-небудь значної кількості маніфестантів, я знову бачу обличчя учасників цього екзотичного сумно-смішного фестивалю: місцеві політичні диваки-фріки від ЛГБТ до анархістів-соціалістів, кілька літніх лібералів манілівського штибу, котрі ностальгують за Росією, жваві групи аматорів-тусівників із навколополітичної німецької масовки…

Наприкінці січня поточного року мені трапила на очі новина з Кизила: співробітники Військово-соціального центру Міноборони сприяли у виключенні пораненого учасника СВО зі списків особового складу.

«Уперше ми збільшили розмір єдиної субсидії регіонам на заходи щодо зміцнення єдності російської нації, етнокультурний розвиток народів Росії та соціально-економічний розвиток корінних і нечисленних народів Півночі, Сибіру та Далекого Сходу. 2025 року кошти на реалізацію субсидії отримає 61 регіон», — заявила так званий віце-прем’єр Тетяна Голікова на пленарному засіданні V Всеросійського форуму Федерального агентства у справах національностей (ФАСН) «Народи Росії». У середньому розмір однієї субсидії збільшиться у півтора раза, проте точних цифр вона не навела.

Буває, що сайтові Вільного Ідель-Уралу ставлять на карб відірваність від реальних справ, порожнє моралізаторство, безрезультатні теоретичні суперечки… До будь-якого такого зауваження, вважаю, треба прислухатися, одночасно роз’яснюючи читачам і друзям сайту, що підготовка свідомого протесту проти імперіалістичної політики Кремля — важлива складова загальної тактики боротьби корінних народів за свої права.

Ось пишуть у «незалежних» ЗМІ, що рівень народжуваності мігрантів перевищує аналогічні показники у громадян Росії, особливо у російських. Публікуються лякаючі прогнози етно-демографічного складу населення РФ до кінця століття. Ну, до кінця століття треба ще дожити — і свіжонародженим жителям федерації, і мігрантам, що прагнуть до Росії, з центральноазійських країн. Може, даремно громадян нашої великої батьківщини лякають?

Існують деякі рухи корінних народів, які досі сподіваються на домовленості з російською владою щодо ширших прав чи особливого статусу у новому федеральному договорі. Вони вважають, що можуть отримати автономію чи культурні права всередині Росії, ігноруючи історичний досвід, коли подібні обіцянки російської влади щоразу виявлялися обманом. Чимало таких рухів свідомо чи несвідомо стають інструментами Москви, яка використовує їх послаблення справжніх визвольних рухів.

1. Ілюзія домовленості: історія обманів і нестриманих обіцянок

Останнім часом на форумах Вільного Ідель-Уралу почастішали пости про превалювання іншої (крім деколонізаторської) тематики в умах опозиційних до путінського режиму росіян. Проглядається у цих проявах бажання відвести злободенний для представників корінних народів РФ діалог у безпечне для прибічників «російського світу» русло. Іноді це бажання набуває майже анекдотичної форми: мовляв, давайте спочатку вирішимо, як нам міст будувати — поперек річки чи вздовж, а потім уже обговорюватимемо необхідність будівництва самого мосту. І які тільки фішки для цього маневру не використовувалися! Нас намагалися втягнути в порожні дискусії і про «сіоністську змову», і про «фактичну незалежність Абхазії», і про масонів, і про Великий Туран, і про «необхідність спочатку зрозуміти і пробачити Росію, а вже потім критикувати і пропонувати боротися». Відведення від теми діяло у двох напрямах: 1) зміна теми дискусій шляхом поринання в нетрі стовідсоткової демагогії; 2) нав’язливих пропозицій боротися альтернативним способом — «почати з себе», «трохи почекати», «дати шанс визначитися тим, хто вагається»…

Цей основний і вагомий «аргумент» шовіністи намагаються завжди застосовувати, коли не можуть заперечити опоненту з корінних народів.

«Чому вашими мовами не створено нічого видатного, чому ваші народи ніхто не знає у світі?» — так кажуть нам російські окупанти.

Почнемо з того, що ніхто нікого видворювати не стане: Росія сьогодні не зможе обійтися без робочих рук мігрантів, а гастарбайтери із Середньої Азії не зможуть ніде працевлаштуватися гідніше, ніж у Москві, Пітері тощо. Роботодавці-росіяни та працівники-мігранти наразі скуті одним ланцюгом. Але це не від порозуміння та співчуття. Тут працює старий принцип жабогадюкінга: «Укусити — так пірне ж! Пірнути — так укусить же!» У найближчому майбутньому так і ненавидітимуть і терпітимуть одне одного. Але це добре, це буде розхитувати традиції Імперії. Кавказці ж сьогодні приїжджають у метрополію, щоби просто «доїти росіян», обходячи їх у конкуренції на ринках, у громадському харчуванні, у сфері послуг за рахунок національної згуртованості та взаємопідтримки, результативно відтісняючи роз’єднаних російських бізнесменів. Їхню поведінку можна пояснити розхожою російською приказкою «З поганої вівці хоч вовни жмут».

Як не зайдеш останнім часом на сайти новин, обов’язково натикаєшся на ці повідомлення… Ось будь-який Телеграм-канал відкрий: Російські громади, Російські дружини….

Бадьорим кроком ідуть колони молодиків, прямуючи… а куди ж вони прямують? Якщо відповісти просто, то «мочити ч…ок». Зрозуміло, під більшістю відеороликів іде синхрон: ось мігранти розперезалися, ось тут чіплялися до дівчат, тут напилися й побилися, тут грубіянили чи просто неввічливо розмовляли. Коротше кажучи, поводилися не відповідно до російських звичаїв і вдачі.

Вони, бувши в сильній меншості й оточені щільним кільцем, боролися, як леви — бій точився більше доби за вкрай нерівних умов. Рашистів було кілька сотень і з усіма видами зброї та бронетехніки, тоді як повстанці мали лише стрілецьке озброєння та гранати. Інгуські патріоти знали, що якщо здадуться, щоб виграти хоч кілька додаткових годин життя — московити їх усе одно вб’ють, але перед цим катуватимуть і використають для імперської принизливої пропаганди.

Так уже вийшло, що серед асимільовуваних народів є дуже велика кількість людей, які знають національну мову на якомусь рівні, але недостатньо, щоб використовувати її постійно.

Тобто такі люди можуть спілкуватися мовою свого народу, проте частіше цього не роблять. Їм некомфортно, незручно, незвично. Зате вони можуть писати багато коментарів або навіть робити відео російською про те, яка гарна і співоча їхня національна мова. Навіть якщо звертаються до аудиторії, яка володіє цією мовою. Ось така проблема. Замість того, щоб розвивати і поширювати свою мову, ці люди хвалять її в соцмережах, не докладаючи жодних зусиль і навіть практично не використовуючи її.