Поперек горла

Почнемо з того, що ніхто нікого видворювати не стане: Росія сьогодні не зможе обійтися без робочих рук мігрантів, а гастарбайтери із Середньої Азії не зможуть ніде працевлаштуватися гідніше, ніж у Москві, Пітері тощо. Роботодавці-росіяни та працівники-мігранти наразі скуті одним ланцюгом. Але це не від порозуміння та співчуття. Тут працює старий принцип жабогадюкінга: «Укусити — так пірне ж! Пірнути — так укусить же!» У найближчому майбутньому так і ненавидітимуть і терпітимуть одне одного. Але це добре, це буде розхитувати традиції Імперії. Кавказці ж сьогодні приїжджають у метрополію, щоби просто «доїти росіян», обходячи їх у конкуренції на ринках, у громадському харчуванні, у сфері послуг за рахунок національної згуртованості та взаємопідтримки, результативно відтісняючи роз’єднаних російських бізнесменів. Їхню поведінку можна пояснити розхожою російською приказкою «З поганої вівці хоч вовни жмут».

Я пишу про кавказців, але цілком розумію, що ситуація з тюркськими народами аналогічна. Відмінності невеликі: тюрки трохи менш схильні до зовнішніх, демонстративних проявів «маскулінності», але образ усе одно не прощають. Пам’ятають довго, збирають образи і при нагоді розраховуються за біль і ганьбу до кінця — так, що мало не здасться.

Чого чекати від кавказців у нинішній неспокійній ситуації, враховуючи, що у них у підкірці мозку відклалося і за століття зміцнилося: росянин — отже, ворог! Той, що спалював їхні будинки, вбивав не тільки чоловіків, а й жінок із дітьми, зганяв із місць проживання… Гідний кавказький чоловік, для якого чоловіча гордість не порожнє слово, ганьби та приниження не прощає, мстить і використовує будь-який випадок, аби продемонструвати свою непоступливість у питаннях віри, честі, національної самобутності. Поки Росія купує верхівку кавказців, щось у неї може складатися більш-менш вдало, російських начальників будуть терпіти, по-своєму використовувати в обличчя говорити одне, за спиною інше… Але на рівні «простого народу» в будь-яких умовах, за будь-яких розкладів представники кавказьких республік продовжать конкурувати і ворогувати з росіянами. Що ми бачимо на вулицях міст, у громадському транспорті, на базарах, у магазинах, на шосейних автошляхах. Тримайся своїх, допомагай своїм, не вір росіянам і, де можна, відтісняй убік — ось формула світоустрою кавказця на сьогоднішній день і, гадаю, на найближче майбутнє. Адже будь-кому має бути зрозуміло, що дружбу та гарне ставлення за гроші не купиш — за гроші можна купити лише лояльність…

Росіяни це розуміють, тому, власне, і не намагаються особливо потоваришувати з представниками кавказького регіону, радше навпаки — зона відторгнення лише розширюється, ненависть вихлюпується назовні, нетерпимість стає нормою. 

Світлошкірі «господарі життя» ображаються, що «неросіяни» на побутовому рівні часто їх зневажають і принижують, демонстративно цураються, наголошуючи на своєму зневажливому ставленні. І нічого тут адміністративними заходами не вдієш, затриманнями, протоколами та видвореннями не вирішиш. 

Як ми вже сказали, любов за гроші не купиш, а тим більше рейдами по мечетях і базарах, де крутять «чорних» по автозаках і щемлять — як законними штрафами, так і незаконними поборами! Яка вже тут любов?

Історично так склалося, що Російська імперія, а потім (а можливо, й «особливо») радянська влада, Російська Федерація не змогли запропонувати реальну програму співіснування культур кавказьких народів із російською цивілізацією. Все тримається лише на силі та меншою мірою — на підкупі національних еліт. Жодної подоби раціональності, властивої Римській імперії (або навіть Британській), не видно. Там для мешканців варварських колоній існувала узаконена приваблива дорога до римського громадянства, а Росії цього немає! Асиміляція, причому насильницька, — ось єдиний вибір. Цим способом уже пережовані і проковтнуті деякі корінні народи, як на російській Півночі, так і на російському Півдні, але багато хто ще має одурити, ошукати, поставивши перед безальтернативним вибором, і перемолоти в безликий «російський народ».

З проблемами абсорбції стикаються й у сьогоднішній Франції, й у нинішній Британії, але уряди цих країн не заперечують проблем на расово-національному та релігійному ґрунті. Вони мають продуману та сплановану відповідь на труднощі й ексцеси в суспільстві, є програма інтеграції мігрантів при збереженні культурної самобутності та національного коріння. У Росії ж програми інтеграції кавказьких, тюркських та інших корінних народів нема — є просте й цинічне бажання перемішати та перемолоти ці народи, стерти самобутню ідентичність, знеособити та перетворити на «росіян». Дехто з ким це вдається, але тюркські та кавказькі народи — надто великий шматок… Росія вже тривалий час намагається проковтнути його, але не може, не виходить. Давиться, сльози ковтає, вся почервоніла і посиніла, але, падла, не відмовляється.

Ми всі разом маємо їй допомогти… задихнутися! Думаю, у нас вийде!