Хрестоносці Росії

Як не зайдеш останнім часом на сайти новин, обов’язково натикаєшся на ці повідомлення… Ось будь-який Телеграм-канал відкрий: Російські громади, Російські дружини….

Бадьорим кроком ідуть колони молодиків, прямуючи… а куди ж вони прямують? Якщо відповісти просто, то «мочити ч…ок». Зрозуміло, під більшістю відеороликів іде синхрон: ось мігранти розперезалися, ось тут чіплялися до дівчат, тут напилися й побилися, тут грубіянили чи просто неввічливо розмовляли. Коротше кажучи, поводилися не відповідно до російських звичаїв і вдачі.

Ніхто не стане сперечатися, що правопорушників серед заробітчан-азіатів і кавказців зустріти, звісно, можна, але навряд чи частіше, ніж серед самих росіян. Частка правопорушень, які скоюються «понаїхалими», вельми незначна — більше у столицях і великих обласних центрах, де вже утворилися національні діаспори, і зовсім малопомітна — у містах і селищах районного типу.

Але виявляється, що стара хвороба, яку так нещадно таврували в СРСР, пишним цвітом розквітає в сьогоднішній Росії. Називається ця хвороба «колоніалізм», а прояви її у суспільному житті відомі як «сегрегація на національному ґрунті». Всупереч тому, що ми чуємо з російського ТБ, що старанно і наполегливо втовкмачується дітям у школах, всупереч пісням Шамана, що лунають із кожної праски, це явище розповзається і набирає сили. І неозброєним поглядом уже видно, що Росія далека від імперської пропагандистської картинки взаємної толерантності та взаємної поваги у міжнаціональних і міжконфесійних відносинах, і все ближче вона до практики південноафриканських бантустанів. По суті так усе й виходить, як при апартеїді в ПАР 70-80 рр. Чорним і кольоровим можна було за спеціальним дозволом приїжджати на роботу до міст, можна було обслуговувати білих мешканців, працювати на підприємствах, але ночувати у місті, постійно проживати заборонено. Надвечір — пішов геть із білої частини мегаполісу до бантустану, до «чорного» передмістя, нема чого тобі, потенційному бандиту/правопорушнику робити в населеному пункті, побудованому для панів і господарів! Для критично необхідних професій, різних там нянечок, садівників, лакеїв — спецперепустки передбачені. Немає перепустки, а ти ввечері по вулицях білого міста наважився тинятися — то тебе будь-який поліцейський кийком виховає так, що відразу свої помилки усвідомиш. І жодного значення не має, що це земля твого народу і що ти сам на будівництві цього міста вкалував.

Що ж ми бачимо зараз, озирнувшись навсібіч? Росія помалу до такої моделі й сповзає? Можливо, її громадян неслов’янського походження чекає доля мігранта в повоєнній Британії, коли з хвилею колишніх колоніальних підданих, що ринули в Метрополію, на вулицях англійських міст почали з’являтися стрижені під нуль скінхеди в бомберах і мартенсах? Мігрантам тоді незле діставалося… Але англійці якось зуміли абсорбувати вихідців зі своїх колишніх колоній. Культура Британської імперії виявилася привабливою та заманливою для чорношкірих і кольорових, і сьогодні всі вони можуть жити, як англійці, але при цьому сповідувати свою релігію й не забувати мови та звичаїв батьківщини. Англія змогла забезпечити вихідцям із колоній рівноправне становище та демократію.

А в Росії — безумовний рух у протилежний бік та демонстративне відторгнення мігрантів! І навіть внутрішніх мігрантів, тобто таких самих громадян РФ, як і самі їхні гонителі з «російських громад». Адже і Кавказ, і Далекий Схід, і Північ — це повноправні російські регіони, там мешкають російські громадяни! Але, виїжджаючи за межі свого регіону, вони чують принизливе «валу до себе в Чур…стан», «понаїхали» тощо. 

Взагалі, якийсь дивний етнополітичний пейзаж вимальовується: росіяни як основний аргумент для співіснування в країні висувають силу. 

«Наша матінка Расія всьому світу га-ла-ва!» — як з іронією писав А. Чехов. Але не спрацьовує така модель стосунків у ХХІ столітті. Ефект зворотний: зростає напруга на вулицях російських міст, за ним слідує відторгнення, а потім ненависть, що проявляється у скандалах, зіткненнях, розбірках, а потім у «крокусах» і війнах. Насильство породжує насильство у відповідь, тому марші «російських громад», показові хресні ходи в мусульманських районах нових «хрестоносців» РПЦ, встановлення поклонних хрестів як прапорів держави-переможниці ні до чого позитивного не приведуть.

Здавалося б, якщо не можеш терпіти поруч із собою інородців, не можеш знайти способу жити мирно, справедливо — відпусти, тобто не запрошуй, не клич, справляйся сам, без допомоги ненависних «чу…к»… Але ні! Ви такі-сякі, ви всі нам винні, «Якщо ви не по-ко-ри-теся, пропаде-е-ете, як трав-а-а»! Але при цьому: «Ми без вас не впораємося, приїжджайте, ми дамо вам роботу, а ви повинні за це нас любити, цінувати і поважати». Вибачте, дорогі «білі панове», це так не працює! 

По-перше, любов за гроші — річ дуже ненадійна! А по-друге, є закони, вами самими і написані, де ви пишете про рівність. То будьте ласкаві їх дотримуватись, а не лякати мігрантів «російськими громадами»! У відповідь на дії «бритоголових» зазвичай виникають етнічні мафіозні організації, а відчуження зростає до погромів і бунтів. 

Про це не варто забувати.

Все просто: не можеш привабити дружбою та рівними умовами, не можеш утримати позитивним прикладом — отже, відпусти й не заманюй! Дай можливість сусідові самому вирішувати свою долю, будувати власну державу — за принципами добросусідства, але окремо! І не мрій, що в тебе хтось стане вимолювати твою прихильність. Часи не ті…