Переклад: «Ось так наші померли. Тут всю нашу техніку розвалили, мертві повсюди лежать. Страшно, хлопці, дуже страшно. Ось що від нього залишилося — он стегно, ще спалили, страшно».

Іти вбивати не страшно було, а як їх побили — то вже страшно?

Мене зворушив мешканець населеного пункту Тьоткіно, який перечулено, з душевним болем демонструє та коментує руйнування та втрати, яких зазнав унаслідок звільнення, як він каже, «хохлами» цього населеного пункту на території Білгородської народної республіки.

Гауляйтери республік Ідель-Уралу, які розповідають нашим народам пишномовні промови про «захист росіян», активно «вітали» нас із десятирічним ювілеєм, коли імперія втягнула наші республіки у дуже велику війну.

Перша жертва російської військової агресії — Сергій Кокурін. Прапорщик військово-топографічної служби ЗСУ. Народився 01.01.1978 року в Сімферополі, вважав себе РОСІЯНИНОМ. Сергій не зрадив присяги та служив Україні до кінця.

Скільки витрачає на війну середньостатистичний громадянин? Адже ми щодня розплачуємося за вторгнення до сусідньої країни: купуємо товари, що подорожчали, оплачуємо комунальні послуги за вирослими тарифами, не отримуємо нормальних послуг у лікарні, користуємося розбитими дорогами, ходимо неосвітленими вулицями…

Ну, з українцями це зрозуміло! Їм діватися нікуди: або знищать їхню країну з ними разом, або «доручать» третьорядну роль допоміжного народу в Російській імперії — на півночах нафту качати чи за тридев’ять земель на війні гинуть, захищаючи «рубежі батьківщини». Вибір, як то кажуть, той ще! Наш он, один ідейний фашист, Лев Вершинін, просто все роз’яснив: війна, щоб убити якнайбільше українців дітородного віку і звести український стрижень — волелюбність і свавілля. Вони, негідники, завжди намагалися відкрутитися від підпорядкування — від кріпосного права, від колгоспів, від совєтів. Упиралися, хитрували, тікали, воювали… Як писав Едуард Багрицький: «Раніше йшли ми до запорожців, а тепер до бандитів!» Це він про 20-ті роки минулого століття писав, характеризуючи опір «хохлів» більшовицькій окупації.

Путіну з Патрушевим терміново треба організувати якусь заварушку на кордоні з Молдовою — для виправдання тиску на молдавський уряд і відкриття другого фронту в тилу ЗСУ (славнозвісні «заходи військово-технічного характеру»).

Манкурти з Тиви вихваляються, як «звільнили» для московитів частину Авдіївки. Звітують для своїх роботодавців, аби грошей виплатили за війну. На відміну від цих манкуртів, мешканці Авдіївки розмовляли цією мовою якраз повноцінно, без запинок.

Бункерний цар підписав закон про конфіскацію майна «за фейки про армію».

Й одразу ж його воєнкри почали писати, що екіпаж «Цезаря Кунікова», який затонув сьогодні після атаки надводних дронів, живий. Мовляв, лише корабель постраждав.

Останнім часом атаки на російські нафтобази стали звичайним явищем: 25 січня в Туапсе на нафтопереробному заводі, єдиному на чорноморському узбережжі РФ, після двох потужних вибухів почалася масштабна пожежа, пошкоджено обладнання первинної обробки нафтопродуктів, а саме вакуумна й атмосферна колони. Річна потужність підприємства «Роснафти» в Туапсі — 12 мільйонів тонн, після масштабної пожежі виробництво зупинилося.

Вчора після прильоту ринком у Донецьку загинуло 28 людей, а сьогодні Лавров уже з цього приводу виступав в ООН — ось так Росія готується до виступів у міжнародних організаціях.

І так щоразу. Перед кожною зустріччю в ООН Росія вбиває кілька десятків цивільних на території, яку контролює, щоб було що пред’являти «а ось подивіться — це саме наш противник лиходій».

У ході підготовки в російському університеті спецназу пройшли лише два заняття зі стрільби й одне, теоретичне, з засідок. Після цього бійців завантажили на літак і відправили до зони військової операції, йдеться в щоденнику Расула Таспенова, який не служив в армії, з Казані, який восени 2022 року вирушив воювати в Україну через спецназ «Ахмат». Про це розповідає «Кавказький вузол».

У багатьох етнічних війнах є історії, коли великі сім’ї винищувалися цілком.

Мусса Мангара з народу тутсі в геноциді 1994 втратив 30 родичів з боку матері. Про ці події знято кілька фільмів на кшталт «Готель Руанда», «Відстрілюючи собак» і т. д. Про цей геноцид знає весь світ.

Єзидська правозахисниця Надя Мурад з іракського Тикрита втратила 6 братів і сестер, а також батьків — їх усіх убив ІДІЛ, а її зґвалтували багато разів і продали у рабство. Вона втекла й розповіла свою історію всьому світу.

Однак є ті, про чиї історії світ воліє мовчати, а фільми про них майже не знімаються, оскільки їх позначили як «радикальних терористів».

Адже в росіян так мало театрів — удмурти повинні поділитися. Навіть якщо в цьому ТЮГу велися вистави здебільшого російською мовою — це все одно було утиском росіян, що він не називався російським. 10 років велася реконструкція, 10 років батьки чекали на новий театр. Він попрацював трохи менше двох років і тепер його поглинає російський театр.