Справжні цілі СВО

Зґвалтування під час ДСВ — це плата «за сльози російських матерів, за зруйновані міста та села…» Як там далі у радянських агітках писали, не пам’ятаю вже. Крім того, зґвалтування — це загальновизнана тактична зброя Радянської Армії-визволительки! Ви ж не станете сперечатися, що радянський солдат (утім, так само, як сьогодні російський) має повне право ґвалтувати, грабувати та вбивати в ім’я великої Батьківщини, інакше він би так не чинив упродовж багатьох століть. Зокрема щодо корінних народів РФ. Скрізь, де ступала нога російського солдата, він ґвалтував, грабував і вбивав, а потім цинічно розповідав про своє миролюбство і докоряв та соромив інші країни за мілітаризм і жорстокість. Але російському солдатові це можна, він є носієм великої російської ідеї, розповсюджувачем російського світу! Адже ви згодні зі мною й не заперечуватимете очевидне?

Якщо ж виникають сумніви в обґрунтованості моїх тверджень, то варто послухати одкровення молодшого лейтенанта ЗС РФ Гарєєва Рустама Сагітовича, уродженця Ульяновська, ймовірного мого земляка (о, Аллах, як мені за нього соромно)… Він зізнається в зґвалтуванні українських жінок і неповнолітніх дітей, які ховались у підвалах на околицях Авдіївки, з подальшим убивством; страті двох цивільних, які ховалися у підвалі: «Спочатку поламали прикладами. Били хвилин 20. Потім знайшли мотузки та придушили. Повісили, вже непритомних». Зрозуміло, зацікавлені особи — а це переважна кількість росіян із мізками, зґвалтованими телебаченням — скажуть, що Гарєєв давав свідчення під дулом автомата, інакше його самозвинувачення та саморозкриття не поясниш.

Я думав над цим питанням. На мою думку, пошук убивць і ґвалтівників на війні йде вже випробуваним, відпрацьованим і відшліфованим способом. Після виявлення тіл жертв із числа мирного населення зі слідами насильницької смерті та встановлення особи (а це можливо шляхом опитування не евакуйованих цивільних) органи, які здійснюють слідство, встановлюють приблизний час настання смерті, спосіб убивства тощо. За сукупністю отриманих відомостей з’ясовується можливе коло підозрюваних, що приводить до військовослужбовців певної військової частини, яка виконувала завдання чи дислокувалась у місцевості, де виявили тіла. Далі слідує пошук анкетних даних військовослужбовців із цієї частини, пошук полонених із цієї частини, детальний їх допит… Далі слідує процедура пошуку й ідентифікації причетних із числа полонених. Під час слідства може статися, що той, хто потрапив у полон і викритий у військових злочинах, захоче полегшити душу та розповісти про інші свої (і не тільки) негідні вчинки… Йому пообіцяють пом’якшення у призначенні покарання за співпрацю зі слідством — і він розповість про всі відомі йому тортури, страти, зґвалтування й інші «подвиги російських героїв» в Україні. Можливо, з Гарєєвим так і вчинили, підштовхнувши до визнання про звірства на непідконтрольній ЗСУ території.

Але основний аргумент, що підтверджує достовірність таких «історій покаяння», — це численність подібних військових злочинів, які супроводжують бойовий шлях російського воїнства по українській землі. 

Скрізь, де пройшли російські солдати, заплакані жінки та розгнівані чоловіки розповідали про пережиті страждання, перенесені звірства, тортури, знущання. 

А вже катівні, знаряддя тортур, кинуті при екстреному залишенні окупованих територій, що демонструються під синхрон екс-в’язнів, мало кого залишають байдужими.

«От сюди після пострілу впав я, а зверху брат Толя і брат Сергій, їх убили, а я залишився живий, потім виповз із ями…» — заїкаючись, тремтячим голосом дає вперше в житті інтерв’ю журналісту сільський хлопець, який так до кінця й не прийшов до тями, і показує місце свого розстрілу.

У розповіді постраждалих, які завдяки щасливому випадку залишилися в живих, повірити дуже легко — варто лише накласти на розповіді українців висловлювання російських громадян у різних інтерв’ю, виступах тощо. «Вбивати ще більше, різати і стріляти, як собак, стерти з лиця землі, хай знають х…ли, так їм і треба…» Та що там перераховувати, візьміть і самі послухайте по ТБ, в інтернеті, просто на вулиці — перед вами буде чисельний, різнолиций, різностатевий і різновіковий Рустам Сагітович Гарєєв — російський громадянин, який вирвався в умовах війни з одягу цивілізованості й людяності, що сковували його чорну душу.

Гарєєвим так простіше і зручніше — це їхній справжній стан, прищеплений і укріплений пропагандою, яка зусібіч закликає знищити незгодних українців.

А ви що думали, «денацифікувати» і «демілітаризувати» — це щось інше? Ні, це те саме, що зробив Гарєєв: зґвалтувати дітей і батьків, вбити їх, переламавши їм перед цим усі кістки! За тим вони і прийшли, це і є справжня мета СВО!