Куди нас везе російський потяг?

«Браві корейські новобранці проходять навчання на російській землі», — приблизно так звучать рапорти офіційних російських ЗМІ з приводу військового контингенту, який прибуває з «братньої» КНДР. Мілблогери більше пишуть, як гості «через пхеньянівський колючий дріт» здорово підсіли на інтернет без обмежень і особливо на порнуху без кордонів. Виявляється, у КНДР теж є секс, і солдати Кім Чен Ина не залізні.

Напередодні «м’ясних» атак «крутих корейських хлопців» потроху перевдягають, озброюють легкою стрілецькою зброєю типу автомат-гранатомет-80-тиміліметровий міномет, навчають мінімуму команд російською мовою. Але, гади такі, не вчать чучхистів найнеобхідніших фраз: «не стріляйте», «я здаюся», «хочу в полон», «я беззбройний». 

Жарти жартами, але перша порція корейських військових голодуючих складає 10 000-12 000 осіб. Можливі додаткові транші покірних вояк Ина — адже ніхто не посміється, а вигода для режиму Кімів — приголомшлива: ракетні технології, рис — річкою, гроші — мішками доларів. По 2000 доларів на місяць на рило … Хто їх отримувати буде — питання риторичне, Ин навіть обмірковувати його нікому не дозволить, все — в засіки корейської батьківщини! Тож можливі повторні завози «особового складу собакоїдів» для закриття проривів у курскій обороні та кидків на українські кулемети під Кураховим.

Це начебто підмога для російських солдатів, для безглуздо-нещасних бурятів із дагами, для тупо-слухняних башкортів із татарами, для всіх інших підконтрольних Росії корінних народів, переодягнених у російську уніформу. Але це лише здається. Якби північнокорейська підмога прибула два роки тому, то ефект був би значний, а так… Убитих земляків не повернеш, а думка про вичерпання законтрактованого військово-людського ресурсу РФ якось сама напрошується. Якось сам собою починає звучати в головах рефрен: «Щось пішло не так!» Усе розвивається не так чудово, як розповідають з екранів ТБ!

А на передку наші земляки вже прямо нарікають, у дусі «Нас обдурили, настав час закінчувати!» У численних відеозверненнях з фронту прості солдати скаржаться, що від початкового складу підрозділу (чергового башкортського/татарського/бурятського добробату) залишилася половина, а то й зовсім третина. Поповнення прибуває із затримкою та не відповідає втратам, рівень його підготовки дуже низький. Хочеться сказати цим «воїнам-ветеранам»: «Ви що, досі не зрозуміли? У прийнятій на сьогоднішній день у росармії практиці ведення бойових дій навчені солдати й не потрібні! Потрібне саме покірливе “м’ясо”».

Як воюють ЗС РФ? Спочатку вогненний вал із сотень керованих авіабомб по півтонни-тонні вагою, балістичні ракети. Потім включаються 120-мм міномети, «Гради» та інше важке озброєння, руйнуючи всі будівлі від горища до підвалу, а «м’ясна» піхота повзе слідом, щоб застовпити у себе руїни. Кого і навіщо тут учити? Солдата треба залякати до втрати інстинкту самозбереження! Тяжкою технікою керують офіцери-професіонали, а піхота — розхідник, що втрачається відповідно до затверджених середніх норм зменшення. Новобранці-контрактники — це не так солдати, як «працівники відхожих промислів» часів кріпосного права. Вони відрізняються від професійних, як берданка сторожа на баштані від ракети «Хаймарс»! 

До війни вони в армії або взагалі не служили, або несли службу ще за горбачовсько-єльцинських часів, а перед відправкою на фронт пройшли «ґрунтовну й ефективну» 10-денну підготовку.

У ЗСУ теж проблеми з поповненням особового складу, але вони хоч би знають, за що воюють і кого захищають — і зовсім не Зеленського, і «нацистський режим» (та в таке вже й самі російські фронтовики мало вірять). Вони обороняють свої сім’ї, боячись повторення трагедій Бучі, Бахмута, Херсона. Там наші «визволителі» залишили по собі помітний кривавий слід, не сховаєш! І ще одна відмінність українських новобранців від росіян… Це позиція громадянського суспільства. Вони шукають правильних і справедливих рішень, дискутують і сваряться з урядом, з владою, кричать про необхідність рівноправного призову для всіх верств населення… коротше кажучи, не хочуть бути стадом худоби, що микає!

А що в нас, у РФ? Отара, просто отара — різних по масті, але однаково тупих овець, які вважають: головне знайти хорошого господаря, хорошу отару та рясні пасовища! А потім стоять, сховавши обличчя у своїх балаклавах, і гіркими голосами просять пастуха/царя увійти в становище та пошкодувати їх. Іронія долі, але часто їх можуть пошкодувати і поставитися по-людськи… зесеушники, українці, до яких вони потрапляють у полон! Адже вже не один стверджував таке на камеру в інтерв’ю, і не лише українцям, а й нейтральним журналістам — і перебуваючи у полоні, й одразу після обміну.

Якщо ж говорити про цифри, то МО України повідомляє про 720 тисяч втрат ЗС РФ. Є й інші джерела, з іншою методикою підрахунку. Наприклад, команді Бі-бі-сі спільно з виданням «Медіазона» та групою волонтерів, використовуючи відкриті джерела (аналіз російських цвинтарів, військових меморіалів і некрологів), вдалося встановити імена 74 014 російських військових, які загинули під час повномасштабного вторгнення в Україну. Станом на 18 жовтня максимальну кількість загиблих військових із регіону назвали влада та ЗМІ Республіки Башкортостан — 2997.

Реальні втрати, очевидно, набагато вищі. Опитані військові фахівці припускають, що аналіз російських цвинтарів, військових меморіалів і некрологів може охоплювати від 45% до 65% реальної кількості загиблих. З урахуванням наведеної вище оцінки, реальна кількість загиблих із російської сторони може бути в діапазоні від 113 900 до 164 500 осіб.

Підсумкова цифра втрат російської сторони суттєво зростає, якщо включити до списку тих, хто воював проти України у складі підрозділів самопроголошених «ДНР» та «ЛНР» — 21 000–23 500 осіб.

Загальна кількість загиблих із боку російської армії та проросійських сил перебуває в діапазоні від 134 900 до 188 000 військових, а з урахуванням тяжко поранених може сягати від 404 700 до 564 тисяч осіб. Іншими словами, з ладу могло вибути до півмільйона загиблих та тяжко поранених солдатів. Це не остаточний результат роботи групи Бі-бі-сі та російських волонтерів — вони продовжують пошук імен загиблих, поранених і зниклих безвісти (остання категорія до наведених вище оцінок взагалі не ввійшла) військовослужбовців.

Я висловлю суб’єктивну думку: англійцям можна вірити, вони, за моїми спостереженнями, можуть сумлінно помилятися, але не опускаються до брехні та підтасувань.

А далі, земляки, «думайте самі, судіть самі»… Можливо, це допоможе вам відповісти на запитання: «А чи в той поїзд ми сіли, і чи в потрібний нам бік їдемо?».