«Слово, чому ти не твердая криця, Що серед бою так ясно іскриться?» Леся Українка

Російська мова — це зброя імперської пропаганди, тому влада постійно її матеріально підтримуватиме, рекламуватиме та просуватиме на всіх майданчиках і напрямках. За її допомогою людей продовжать обдурювати, розповідаючи, які вони щасливі та вільні — адже мають можливість розмовляти не рідною мовою, а російською.

Імперії не потрібна культурна різноманітність корінних народів — це заважає, бажано згуртувати їх якимось чином, об’єднати. Потрібна нова нація, імперський моноліт. Для консолідації різні інструменти є, серед яких перший пропаганда. Пам’ятайте гебельсівський вислів: «Тисячоразово повторена брехня сприймається як істина!»

Однак самої пропаганди для руйнування культури корінного народу мало, оскільки є великі групи людей, які не цікавляться політикою, не дивляться телевізор, не читають газет із журналами (про інтернет вони мало що знають), живуть інтересами своєї сім’ї та найближчого оточення. Вони випадають із телеаудиторії. Люди з цієї групи думають так: «От Роза та Нігматулла, наші сусіди, земляки, татари, вони розмовляють, як наші батьки розмовляли. Вони свої, у разі чого можна до них звернутися по допомогу. А ось на тому краю села, там прийшли оселилися росіяни (вірмени, кавказці, білоруси). Вони також люди непогані, але чужі! Свої ближче!»

Зрозуміло, що таких думок імперія намагається не допустити, докладає зусиль, щоб уникнути такого поділу. Особливо коли починає зазнавати труднощів, відчувати страх можливого несприятливого розвитку подій. А саме страх свого кінця, розвалу. Якби не було такого страху, то й плювала б імперська держава на етнографічні відмінності між корінними народами, на всю цю національну мозаїку. Усі імперії так поводяться — що Австро-Угорська в ХХ столітті, що Римська в ІІІ столітті. Римляни за свою тисячолітню історію не особливо право громадянства Риму роздавали… поки не припекло, поки не виявилося, що воювати за завойовані землі нема кому — адже до армії лише повноцінних громадян брали. Ось і з’явився указ римського імператора Каракали 212 р., який надавав римське громадянство усьому вільному населенню імперії. І Габсбурги в Австрії напередодні краху в 1918 теж пішли на значні поступки, намагаючись зберегти імперію будь-якими шляхами, та ба! Поступки постфактум мало кого влаштовують — розвалилася клаптикова Австро-Угорська імперія, хоч як намагалися династія цього уникнути.

Це до чого все говориться? До того, що навчені гірким досвідом спеціальні органи сучасної російської імперії ночами не сплять — шукають способи зміцнення уявної «єдності» різноетнічних територій. Один із напрямів їхньої роботи — стирання культурних відмінностей, нівелювання етносів під єдиний імперський ранжир. І тут дуже важливе значення приділяється мовній політиці. Адже мова — душа народу, найяскравіший маркер національної самосвідомості. Згадайте, коли вам доводилося надовго поїхати кудись далеко від рідних країв, а потім повертатися, тужачи тугою, до місць, куди рветься ваша душа. І коли ви, наближаючись до батьківщини, почуєте від випадкового перехожого слова мовою своєї матері та своєї сім’ї, то в мозку спалахує вогник любові та надії: «Свої, тут уже свої! Незабаром я буду вдома, серед своїх, серед земляків!»

Імперії такі думки не потрібні, вона докладає значних зусиль і чималі кошти, щоб ці віяння викоренити, винищити. Найкращий спосіб боротьби — створити умови, щоб говорити рідною мовою стало невигідно, непрестижно, смішно. Взяти, та й перекласти все післяшкільне навчання (інститути, технікуми, профучилища) мовою імперії. Хто після цього сам захоче рідну мову вивчати? Будь-який батько скаже: «Рідною будемо вдома розмовляти, ти й так її знаєш, а для здобуття професії та побудови вдалої кар’єри треба російську мову вчити». А тут ще ваші власні очі підкажуть, що ніхто в державі не збирається гроші рідною мовою виділяти — ні школам, ні вчителям, ні керівникам гуртків, ні організаторам конкурсів, ні книговидавцям, ні театральним режисерам, ні телепродюсерам. А на одному голому ентузіазмі меценатів і педагогів, які вболівають за рідну татарську мову, далеко не заїдеш!

Імперський телевізор у таких випадках теж гарна підмога в процесі відучування від рідної мови. Цілодобово без перерви тобі прищеплюватимуть думку про неповноцінність рідної мови, сільський відтінок у мові твого народу. А телевізійні герої, які говорять татарською, всуціль будуть добрими, хорошими, але трохи дурнуватими. Ось так, крапля за краплею, дробиться камінь рідної культури. Дивишся, а Роза з Нігматуллою (та й Карім із Дамірою), дарма що не цікавляться політологією з культурологією, а також уже повторюють за російськими політологами і культурологами, що російську мову визнано у всьому світі, що вона відкриває дорогу у великий світ. Ось уже вони від себе додають, що дітям краще російську вчити, у місті вона потрібніша, без неї нікуди ніяким начальником тебе не поставлять. Поставлять дурня, але того, хто вміє російською балакати. А татарську ми й так знаємо… ну, може, й нечасто нею з дітьми говоримо, але наші бабусі її ще пам’ятають!

Так, можна погодитись, а можна згадати афоризм, що татарин не той, у кого батьки татари, а той, у кого діти татари. Навчіть своїх дітей татарської, поясніть їм, що вони татари, а не росіяни. І що вульгарний Шайтан або, як його там, Шаман, що кричить «Я русскій!» — це не романтично і не круто… Це тупо! Це щоб вас простіше було у військкомат загнати!

В імперіях перед кінцем завжди так було!