Діти Шакала

Читаю на сайті «Вільного Ідель-Уралу»: «Батьки цього хлопця з Татарстану дали йому звичайне ім’я — Айдар. Але психічне здоров’я Айдара порушилося ще дитинстві, а потім, під впливом імперської та комуністичної пропаганди, він виріс повним психопатом. Досягнувши повноліття, Айдар змінив свої дані та став Феліксом Едмундовичем Дзержинським 1989 року народження. На честь одного з ватажків більшовицьких катів за часів Великого Терору, який здійснювала радянська влада».

А пам’ятаєте цього латиноамериканського батька-комуніста, який так полюбив марксизм-ленінізм, що вистачило клепки назвати своїх трьох синів: першого — Володимир, другого — Ілліч, третього — Ленін? Найбільше прославився Ілліч. Народився у Венесуелі, навчався у Москві. Повне ім’я — Ілліч Рамірес Санчес. Кажуть, саме він послужив англійському письменнику Фредеріку Форсайту прототипом головного героя в романі-трилері «День Шакала». Але всьому світу він відомий як Карлос — легендарний терорист холодної війни. За ним тягнеться кривавий шлейф убивств, вибухів, озброєних нападів і замахів. З 1997 Карлос відбуває довічний термін у в’язниці.

Взагалі, він був честолюбною, здатною, жорстокою маріонеткою в руках у справжніх господарів. Замовлення на вбивство він отримував від багатьох, починаючи від Саддама Хусейна до Андропова. Не останню роль у забезпеченні професійної діяльності Карлоса відігравало міністерство держбезпеки НДР — «штазі».

По суті, Карлос був лише високопоставленим державним службовцем, і вся його велич трималася на інфраструктурі, яку створювали для нього спецслужби з соцтабору та їхні близькосхідні союзники. Він був не найслабшою фігурою на шахівниці, але всього лише гвинтиком у добре налагодженій машині комуністичної глобальної політики та глобального терору, що годується за її рахунок.

Виходить, що імена просто так не даються. Це свого роду знак, мета та програма. І для латиноамериканського терориста, що всесвітньо «прославився», і для татарського хлопця з Казані. Наш Айдар Едмундович, можливо, і не отримував наказів безпосередньо від Путіна з Патрушевим, але його мету та програму було визначено ними. Наказали б — і не лише на російсько-українську війну, а й на будь-який теракт пішов би. На той же «Крокус», наприклад. У режиму і сьогодні в запасі таких Карлосів Айдарів Дзержинських дуже багато, хоч вони іноді й самі можуть не знати, що вони «санчеси». ВОНИ не знають, але знають ТІ, хто готує і використовує цей ефективний витратний матеріал.

Путін намагається ставитися до таких «орлів терору» дбайливо — он Луговому, наприклад, місце в Держдумі надали за вдале отруєння колишнього співробітника російських спецслужб Литвиненка. Я думаю, Петрову з Бошировим, що шурудили країнами Західної та Східної Європи в останньому десятилітті, теж тепленьке містечко приберегли — все-таки старалися люди, хоч і лоханулися на завданні в англійському місті Солсбері. Засвітилися, гадство, на вуличних камерах стеження просто в момент дорозвідки житла об’єкта акції. Але зате як вдало в них перед цим із вибухами складів зброї в Чехії та Болгарії вийшло… Та і з отруєнням вони все-таки досягли успіху! Хто не вірить, хай у Скрипалів спитає! Журналіст-розслідувач Христо Грозєв писав про цю «солодку парочку»: «Все, що я можу сказати, це те, що вони здорові та працюють у державних службах. Вони отримали нову роботу, бо більше не можуть працювати як шпигуни. Вони стали важливими представниками Кремля, як кажуть, для різних (російських) регіонів».

Тут дуже важливо зрозуміти, що немає індивідуального тероризму, є державний тероризм як різновид дипломатії. А Володимир Володимирович розширив розуміння тероризму до «інструменту внутрішньодержавної політики». 

Причому розвинув творчо: можна прямої вказівки на акт терору і не давати… Ідіть, мовляв, і вбийте Навального чи Нємцова… Ні, навіщо, можна просто натякнути вірнопідданому Р. А. Кадирову на конкретну людину — і все! І «Ахмат Сила» цьому інакомислячому чи інакодійному: валяється на тротуарі із простріленою головою. У Рамзана Ахматовича, думаєте, мало таких Санчесів на прізвисько Шакал? У-у-у, скільки! Не вірите? Ну, ви помиляєтеся! У Чечні цілу Академію створено, будь-який її випускник на «екс» чи «акт» піде беззаперечно! А якщо невдача спіткає, то й провину на себе візьме, і відсидіти буде готовий… Адже знає, що це для нього оптимальний «модус операнді».

Російська влада близько не допускає думки про відмову від використання таких людей, як Айдар, як Луговий, Петрови з Бошировими й інша нечисть. Це у США та країнах НАТО діяльність спецслужб перебуває під суворим парламентським контролем, а політичні вбивства (як засіб роботи спецслужб) заборонені законом. Але в Росії тероризм завжди був і залишається досі зручним інструментом роботи і непробивним козирем у політичних суперечках і розбірках. Слоган «Нема людини — нема проблеми!» ніхто ж не скасовував. Айдари Дзержинські вкрай затребувані у російському неофіційному державно-політичному арсеналі, без них, як без рук! 

Російська політика без терору — як повноважний представник РФ в ООН Небензя без безсовісної брехні.