Сьогодні може здаватися дещо фантастичним, що настане день підбиття підсумків, коли кожен із громадян Росії запитає себе, як він наближав падіння тюрми народів.

Хтось, наприклад, спробує сказати самому собі, що був людиною маленькою, що від нього нічого не залежало, зробити нічого не міг через щільну стіну заборон на будь-які прояви суспільної активності, а спроби прорватися крізь них жорстоко каралися владою.

Близько 200 тис. радянських окупантів та 5 тис. танків 55 років тому йшли, щоб придушити «Празьку весну». Істоти, які навіть туалетного паперу не мали, вирушили вчити життя чехів і словаків — бо замість гарного рівня життя мали багато військової амуніції.

Багато білорусів змушені були залишити Білорусь, аби не бути вбитими, оскільки вони брали активну участь у придушеній революції літа 2020 року.

Через це вони не можуть просто так продовжити термін дії паспорта окупованої Білорусі: їм його або не продовжать, аби створити проблеми з проживанням в інших країнах, або можуть просто викрасти цих людей при відвідуванні посольства. Якщо так бувало з громадянами інших авторитарних держав, то і з Білоруссю таке не виключено.

Цікаво, наскільки часто російські опозиціонери приносять щось на честь жертв політичних репресій серед представників національно-визвольних рухів?

Давно відомо, що всі наукові, соціальні, економічні та політичні досягнення російських громадян Кремль подає як досягнення росіян, але в корінні народи вішає будь-які проблеми та невдачі. Хоча всі російські досягнення робляться зокрема за рахунок кожного з корінних народів: руками їхніх науковців, їхніми грошима, ресурсами тощо. Крім того, будь-які досягнення Росії все більше відкладають її розпад, адже якщо вона здається успішною та сильною — за нею продовжують слідувати люди. Тобто, допомагаючи Росії навіть у такій шляхетній справі, як наука, ми допомагаємо кувати ґрати на своїй камері у в’язниці народів.

Чеченська влада офіційно публічно підтвердила, що 15-річний син Рамзана Кадирова Адам справді побив у СІЗО Грозного обвинуваченого у спаленні Корану Микиту Журавеля. Чеченські чиновники відкрито підтримали цей вчинок, а член СПЛ Єва Меркачова попросила ФСВП якнайшвидше відвезти Журавеля з Чечні.

Спалити Коран, священну книгу мусульман — учинок, безумовно, мерзенний. Як, зрештою, і спалення Біблії прихильниками Магомета. Щоправда, я щось не пригадую подібних спроб із боку мусульман, у них плювки в душу іновірця не вважаються гідною зброєю. Намагаються діяти цьому напрямі іншими методами. Моя мати, наприклад, розповідала, як мій дід у період проживання в оточенні російськомовних православних сусідів (навіть в атеїстичні радянські часи) пояснював усім неповнолітнім членам сім’ї, що у дні церковних свят, на кшталт християнського Великодня, слід одягатись у все чисте і не займатися якимись роботами, тим більше на очах у християн. 

Сусідів-іновірців потрібно поважати, враховувати при спілкуванні їхню релігію і не гудити будь-які прояви їхньої віри.

За заявами члена Палати представників Японії від Конституційно-демократичної партії Йосуке Сузукі, його країна не має наміру йти на поводу у російських нацистів, які побажали вимагати від японців заборони висвітлення у ЗМІ або проведення в Японії будь-яких деколонізаційних форумів і зборів.

Нам регулярно та барвисто розповідають, як Татарстан відбудовує захоплене місто, як жителі задоволені та щасливі. З бюджету Татарстану виділяють величезні гроші, які назад ніхто ніколи не поверне. Але чи йдуть татарські гроші до Лисичанська насправді? Якщо йдуть, то скільки й куди?

Коли доводиться спілкуватися з тими, хто не знає рідної мови, то на запитання, чому вони не володіють нею — часто відповідають, що «космополіти» і «за мир у всьому світі».

Чому при цьому космополітичний світ має бути саме російською — відповісти не можуть. «Так історично склалося».

Так історично склалося, що значну частину наших предків убили, щоб ми не володіли рідними мовами та не знали їх. Ось цей світ космополітизму на крові. Космополітизм — інша назва манкуртизму.

Уряд Незалежного Татарстану у вигнанні на онлайн-засіданні обрав посла, який представлятиме Татарстан у Фінляндській Республіці.

Такий розпорядження видав Вахитовський районний суд. Судять Михайла Щеглова за відео, де він разом із жителями Свіязька обговорював будівництво турецької школи на острові-граді. Щеглов ображав турків і використав нацистські висловлювання, як написали прокурори, «для створення негативного образу турків». Тобто йому навіть жодного слова не сказали про пропаганду нацизму. Турки поскаржилися — і тепер окупаційна влада вдасть, що вжила заходів. 12 діб для нього нічого не варті. Це не кара, це клоунада. Він навіть провину не визнає, тобто робитиме так і надалі.

За 18 років марійською перестало розмовляти 192 311 осіб. Якщо ті, хто марійської не знає, не почнуть вивчати вже зараз, то хто говоритиме нею через 10 років?

Олігарх і колишній сенатор окупаційної влади Леонід Лебедєв, чий бізнес знаходиться в Чувашії, написав листа Володимиру Зеленському з проханням зняти санкції. Як аргумент навів факт того, що не голосував за окупацію Криму, а через рік і зовсім виїхав з РФ, але бізнес залишився. Лебедєв сподівається, що якщо Україна зніме санкції, то слідом за нею їх із нього знімуть і інші країни. Хоча це так не працює, проте його наміри очевидні.

ТATPOLIT опублікував статтю Руслана Айсіна, який розмірковує про метаморфози татарської самосвідомості: від степового «мислення суворих умов, де немає комфорту, вогнища та затишку» до мінливої стихії, яка «тягне в комфорт» і закликає до м’якотілих компромісів. Перший шлях має чоловіче обличчя владності, подолання. Магнетична міць утвердження свого, що приймається за справжнє, автентичне. Другий шлях — жіночого управління, тотального контролю, при якому доля синів бути завжди маминим сином, який перебуває під опікою у мачухи. Читай — Росії!

Переказувати філософську статтю — невдячне заняття. Можу зі свого боку лише рекомендувати її до вивчення. Зрозуміло, стаття не призначена для широких верств публіки — водієві-далекобійнику чи сільській домогосподарці її не зрозуміти та не подужати. Для кого тоді вона написана? Думаю, для татарських інтелектуалів, чиє завдання — не перебуваючи, можливо, в самому горнилі боротьби і не тримаючи в руках зброї, силою своїх знань і розуму проаналізувати татарське «статус кво», розібратися та визначити, що є істина для татар, які шляхи її досягнення. Знайти способи усунення перешкод на шляху народу, який прагне зберегти своє самобутнє обличчя у часі та просторі. Простіше кажучи, думаюча частина татарського суспільства повинна визначити і підказати іншим, куди рухатися татарам. Відповісти на одвічні екзистенційні питання буття: «Що відбувається? Хто винен? Що робити?»

Успіхи татарстанських еліт у справі збереження та захисту татарської мови добре відображає статистика складання Єдиного державного іспиту. Про це розповідає «Після Росії».

2008 року іспит з татарської мови склали 385 учнів;