Не знаю, чи жителі окупованих територій України розуміють, що альтернатива, яку вони надають російські сили, — це не «Україна чи Росія», це «Україна чи Абхазія».

Відповідаючи на сакраментальне запитання «пацієнт радше живий, ніж мертвий, або пацієнт скоріше мертвий, ніж живий» щодо таких територіальних утворень, як Абхазія, Південна Осетія, Придністров’я, всі ми повинні розуміти роль, визначену господарями з Москви — залишатися в напіврозваленому, напівживому в економічному та політичному відношенні стані до кінця своїх днів. Жити жебраками та залежними від Росії, на чолі з бандитами, які отримали від Путіна мандат на кримінальне годування з цих територій в обмін на відданість. Я досі не розумію, чому ще Москва не гребе звідти на повний хід мобілізаційний ресурс для війни в Україні. З Придністров’я мобіків так просто в російську армію не переправиш, а з Абхазії з Південною Осетією цілком реально. А головне — жодна собака не гавкне!

Їй дали три роки колонії загального режиму за публікації у соцмережах. Тепер вона є політв’язнем.

За Л. Гумільовим, ми знаємо, що історію народів рухають групи наденергійних людських особин — пасіонаріїв, які прагнуть досягти найвищого ступеня самореалізації, навіть попри ризик для власного життя та здоров’я. Об’єднуючись у консорції та підганяючи до дії звичайних «гармонійних» індивідуумів, пасіонарії створюють нові етноси, держави, влаштовують революції, змушують «клячу історії» (В. Маяковський) мчати навскач. Жертовність пасіонаріїв виходить за всі норми звичайних «гармонійних» людей, що цураються виру історії, бажають жити інтересами своєї сім’ї. Останні націлені на те, щоби спокійно виховувати дітей, будувати будинки та дороги, вирощувати злаки чи пасти свою худобу. Але відсутність пасіонаріїв у людському соціумі (внаслідок їх підвищеної схильності до жертовності та швидкого витрачання) веде до втрати етносом здібностей і волі до боротьби, до проривів, зрештою, до розвитку взагалі. Суспільство без пасіонаріїв у певний момент стає ні на що не здатним і… розсипається, стаючи, у кращому разі, будівельним матеріалом для чужих етнічних груп, а в гіршому — просто нічим, пшиком. Приклад — авари, про яких Нестор-літописець сказав: «Загинули, як обри». Був великий народ, а потім його не стало. Згинув — краще не скажеш! 

Так уже наш світ улаштований — якщо всі захочуть жити тихенько, своїми маленькими інтересами, то довго суспільство тихонь не проіснує.

Тому республіка почне організовувати для пенсіонерів туризм в окуповану та зруйновану війною Абхазію. Не кудись просто на курорт, а відразу на дачу Сталіна та на Новий Афон — щоб одночасно цареслав’я та комуністичний культ особи вбирали активніше, а також розуміли, що окупація — це добре, адже дають путівки.

Ця людина була типовим російським опозиціонером, який також устиг взяти участь у двох загарбницьких війнах — Кримській війні та війні на Кавказі. Збіг і випадковість? Ні, такою є російська опозиція — опозиція не до кривавої імперії, а лише до нинішньої влади. Дід його колись був Казанським губернатором, тобто виконував волю окупантів на цих землях. Сам Лев Миколайович теж відзначився у своїх імперських замашках, здобувши кілька нагород у бою.

Однак, у міру війни, він усе більше розчаровувався в тому, що «бліцкриги» не вдаються й усі завоювання не йдуть за первісним планом, а лише призводять до великих жертв серед солдатів російської армії.

Словом, війна дала йому трохи розуму і зменшила імперськість.

Росія відремонтувала мечеть у Маріуполі, яку пошкодила під час обстрілів міста.

Протестні настрої характеризуються помірними значеннями й умов для масштабних акцій у РФ немає, проте загальний рівень соціального невдоволення працює на високу ймовірність локальних протестів у разі прийняття непопулярних рішень із боку регіональної та муніципальної влади. Про це розповідає телеграм-канал BRIEF.

Зрозуміло, Кремль все списує лише на «шкурні інтереси», нібито немає у фіно-угорських народів жодних політичних думок та устремлінь, а лише боротьба за холодильник. Хіба він колись діяв інакше?

Потім ці фашистські клоуни вирушають до шкіл і там навчають дітей «моральності» та «патріотизму».

Скільки коштує майбутнє Башкортостану? 200 тисяч?

Тому що самі мешканці Запорізької області після приходу Росії вже не мають лікарень: що не розбомбили — те вкрали. Іноді навіть для того, щоби продати крадене обладнання в лікарні самої Чувашії зокрема: адже санкції діють — із-за кордону нове не так просто привезти, а тут є можливість привласнити те, що привозилося в українські лікарні до окупації. 

Уповноважена з прав дитини РТ Ірина Волинець розповіла, що те, що сталося в притулку «Асилташ», буде розслідуване і винних покарано. Не розповіла вона, чому поки що татарстанські діти утримуються у притулках, з окупованих територій України масово вивозять дітей: як для усиновлення татарстанськими сім’ями, так і для наповнення догори тих самих притулків, де самі татарстанські діти і так живуть украй скромно та під поганим наглядом, якщо не сказати жебраками та безпритульними?

Так вийшло, що з усіх республік Балтії найбільше була нафаршована російськомовними саме Латвія. Ці перекоти-поле, кочівники нового радянського часу, ставилися до «місцевих» як до другосортних аборигенів, розповідаючи анекдоти про те, що «шерифу знати мову індіанців зовсім необов’язково», і пояснювали, що вся промисловість у республіці належить росіянам, бо без їх у латишів був лише «дерев’яний паровоз на дерев’яних рейках».

Ось уже понад тридцять років Латвія бореться з реакційною проросійською частиною населення, яка становить «п’яту колону» Москви. Боротьба проходить важко, росіяни мімікрують, пристосовуються, викручуються, «клеять дурня» перед міжнародними правозахисними організаціями та прикидаються «казанськими сиротами». Якщо градус проросійських настроїв у країні латишів і ослаб за останні роки, то це лише через причини фізіологічні, але аж ніяк не ідеологічні. Нащадки КДБшників, армійських відставників і малокваліфікованих роботяг із внутрішніх регіонів СРСР, завербованих на будівлю народного господарства в період після ДСВ, потай продовжують молитися на Росію, ненавидіти латишів і понаїхалих (хоч яке їхнє собаче діло до цього?) українських «фашистів». Під подушкою в кожного з них захований російський паспорт, тому що латвійський їм не належиться через незнання мови (вивчити було ліньки навіть за десятиліття життя в Латвії), проживають вони за посвідкою на проживання. Але сьогодні перед цими латентними російськими агресорами постала неприємна перспектива бути видвореними на свою батьківщину, яку вони так обожнюють, але їхати на проживання не бажають — рівень життя зовсім не той!

Населення селища – 2,6 тис. осіб, 67% татари.

Сарана в Краснодарі цього літа була, потоп на Алтаї й у Бурятії був, тепер мухи. Коли там за рахунком моровиця та смерть первістків?

Шоковані естонці в коментарях до цього відео написали «у нас усе йде в переробку, взагалі нічого не викидається». Але ж це Росія — щедра душа, навіщо витрачати гроші на переробку, якщо татари потерплять?

Курс призначений для рівня А (тобто для тих, хто починає вивчати чуваську мову чи трохи її знає). Курс розрахований на півтора – два місяці та розпочнеться з 11 вересня 2023 року.

Цього разу викладатимуть 3 викладачі:

На північному заході Іжкара вилучать садові ділянки для будівництва дороги. Саме вилучать, а не викуплять. Таке офіційне формулювання щодо 8 ділянок на території СНТ «Металург-4».

Колись російський триколор був під забороною і за нього могли посадити чи розстріляти. Потім історію переписали — і він став наче звичайним символом. Але ж історія Росії — це наймінливіша і найнепередбачуваніша річ у світі, тому немає жодної гарантії, що, прищеплюючи «не російським» дітям любов до триколору зараз, Кремль не розстрілюватиме їх за триколор уже дорослих потім, коли в нього знову почнеться черговий виток переписування історії.