Служба на благо імперії нівелює національність

Хоч би скільки російські імперці доводили, що корінним народам у Росії «створено всі умови» для того, щоб «вибитися в люди» і стати великими чиновниками — все одно завжди залишатиметься одна головна умова: стати росіянином.

Яничари та манкурти завжди ненавидять свій народ більше, ніж ненавидить його ворог-загарбник.

Тому що вони виховані ворогом уже в ненависті до своїх родичів, але при цьому бачать із цим народом свою схожість. Що спонукає їх ще більше посилити свою ненависть, а спільне походження призводить до кращого розуміння менталітету свого народу, що дозволяє бити по больових точках народу болючіше і відчутніше, ніж це зробив би загарбник.

«Невже ви, літератори, публіцисти, професори, досі ще не зрозуміли, що чин перевищує будь-яку національність, що він згладжує та зрівнює всі народні особливості та недоліки, абстрагуючи та потенціюючи тлінну людську особистість? Невже ви ще не знаєте великого таїнства державного помазання, в силу якого і єврей, і магометанин, який дослужився до полковника, може не лише навчати своїх російських підлеглих християнських обов’язків, а й керувати їхньою релігійною совістю? Та де ви живете, на якій планеті? Ідеал чиновника — той, хто не пам’ятає спорідненості. Чи ви вважаєте, що тільки росіянин здатен дійти до такого незлобства серця?»

(С) журнал «Дзвін», О. Герцен, Лондон, 1865.

Тим часом, як із подачі загарбників, так і волею яничарів, національні еліти народу зачищаються доти, доки народ не зникне зовсім, розчинившись:

«І тепер тюремні каземати переповнені. — Хто в них замкнений? — Поліція пустила в народ наклеп, наче це все палії. Допитують, судять, морять і мучать, а не можуть довести, що це палії, а тільки люди, віддані народу, люди, які хочуть для народу іншої, справжньої волі».

(С) журнал «Дзвін», М. Огарьов, О. Герцен, Лондон, 1865.

«Відомо, що обрусілі інородці завжди пересолюють у частині істинно російського настрою».

(с) В. І. Ульянов (Ленін-Бланк, він же Юлія Латиніна з минулого) про Сталіна, Дзержинського й Орджонікідзе («істинно російське» в тодішній політичній мові й у розумінні Леніна означало «чорносотенне» — тобто звичайний ультрашовінізм і фашизм, як зараз).