Автор: Ліза Туманова

«Перші особи путінської Росії, починаючи з «національного лідера», регулярно апелюють до принципу багатополярності та боротьби самобутніх народів проти колоніалізму. Розворот на Схід і союз Росії з країнами «третього світу» видаються як альтернатива західній гегемонії, а всередині неї продовжується мобілізація різних народів на війну, яку їхні «духовні лідери» намагаються піднести їм як священну. Все це відповідає постулатам дугінського євразійства, проте, коли ця маска усувається й оголюється справжнє обличчя, воно відрізняється від неї разюче. Причому найчастіше ця різниця проявляється в тому самому обличчі і на найкоротшій часовій дистанції, набуваючи характеру ідеологічної шизофренії», – колумніст Харун Сидоров.

Напевно, вам багато разів доводилося чути аргументи «великих російських цивілізаторів» про те, що ось поки в Америці англосакси індіанців винищували, самі московити несли на захоплені ними землі культуру, науку, справедливість і благодійник. Цей жахливий цинізм не витримує жодної критики на тлі масового винищення корінних народів Сибіру, ​​Уралу, Кавказу тощо за їхню непокору московським колонізаторам. Найбільш відомі і тривалі осередки опору були не тільки на Кавказі – Чукотка чинила опір колонізації близько 100 років, а нинішня маленька Хакасія, бувши на той час ще й розділеною на 4 князівства, цілих 150 років протистояла імперським колоністам відразу з двох сторін – її хотіли захопити і московити, і китайці. Однак історія знає і випадки масового винищення московитами власне і самих американських індіанців – тих самих індіанців, яких вони на словах так завзято «обороняють» від англосаксів.

Відверто імперська війна Росії проти України дедалі гостріше ставить питання майбутньому самого агресора. Це лякає не лише кремлівську владу, а й антипутінців. Багато хто з них здогадується, що заміною «поганого» царя на «хорошого» вже навряд чи вдасться відбутися. Чи доведеться вирішувати більш фундаментальну проблему – чому після всіх історичних «звільнень» (лютий 1917, серпень 1991) Росія неминуче звертала в ту саму імперську колію? І навіть якщо в Кремлі після цієї війни сяде ліберальний «голуб», чи є гарантії, що через якийсь час він не еволюціонує до нового великодержавного «яструба»? Про це розповідає відомий регіоналіст Вадим Штепа.

Чи змінилися татари останнім часом, за 10-20-50 років, і якщо так, то в який бік?

Багато хто сподівається, що їхня республіка отримає незалежність від Кремля мирно, без крові. Потрібно лише почекати відповідного моменту. Але не буде жодного мирного виходу. Наш підписник Олександр Шепітько пояснює, чому.

Напевно, ви помітили, що московити називають українців «тюрко-поляками», «укротюрками» тощо. Іноді також називають і білорусів через те, що у Великому князівстві Литовському була значна діаспора татар-липок. Однак роблять вони такі висловлювання виключно з негативним контекстом і закликами «знищити всіх цих тюрків на російській землі». Одночасно з цими ж висловлюваннями про ненависть у тому самому діалозі з одним і тим же кремлівським фашистом у більшості випадків буде проскакувати і мантра про «один триєдиний слов’янський народ, про братерство» тощо.

Та поведінка російських солдатів, яку весь світ спостерігав у 2008 році в Грузії, і те, що весь світ із подивом спостерігає з 2014 року в Україні, цілком закономірні для російської армії.

Нещодавно один із провідних (а поклавши руку на серце – чи не єдиний марійський інформаційний ресурс) опублікував велику статтю Ігоря Кудрявцева «Час збирати каміння».

Наведемо цікаві роздуми українського публіциста Тараса Шамайди про поневолених народів та про майбутнє російських колоній.

Перша світова війна була війною династичних імперій. На всіх її фронтах, по обидва боки конфлікту, найчастіше брали участь представники одного й того самого народу чи групи родинних народів.

Рапорти окремих підрозділів ДВКР ФСБ із маленьких струмочків різних в/ч перетворюються на Луб’янці на повноводну річку. Кожен оперативник, який складає відповідні рапорти та повідомлення, не підозрює про масштаби явища. Зведена інформація потрапила в розпорядження Gulagu.net. Наводимо текст оприлюдненого цією організацією листа.

Доки українці воюють з РФ, хтось працює над тим, щоб їм не було з ким воювати.

У Карабаху знову залунали постріли, й усі учасники та спостерігачі процесу поставили собі питання: чи розпочнеться нова фаза вірмено-азербайджанського конфлікту?

У нинішніх умовах життя під міжнародними санкціями, щоб остаточно не втратити свої потужності та надприбутки, «Газпром» частково переорієнтуватиметься на російський ринок – ринок, на який він і уваги не звертав, доки була можливість безперешкодно торгувати газом з іншими країнами. Однак це буде лише частково.

Історія не знає і не терпить умовного способу, саме тому вона, як veritata magistra vitae, змушує нащадків виправляти помилки предків. Не рідко, а іноді – навіть доволі часто – процес виправлення є достатньо кривавим уроком для цілого покоління, яке щойно випросталося на ноги у великий світ. Фіно-угорський світ, коли розглядати його як окрему замкнену мовно-культурну надспільноту (ширше – своєрідну цивілізацію) один із таких, до всього ще й мало досліджених в Україні.