Сто років еволюції російської загарбницької армії — від вмивання в унітазах до їхнього крадіжки і назад

Та поведінка російських солдатів, яку весь світ спостерігав у 2008 році в Грузії, і те, що весь світ із подивом спостерігає з 2014 року в Україні, цілком закономірні для російської армії.

Хоч який із періодів російської історії візьми – завжди спостерігається одна й та сама картина значного відставання Росії від передових країн світу, опинитися серед яких Росія так прагне (але прагне лише на словах).

Відставання це не лише технічне, а й культурне та ментальне.

Періодично правителі Росії створювали ілюзію стрибка, бичем і калачем заганяючи населення у відносну «цивілізацію», безглуздо й нещадно копіюючи частину культури та побуту з життя більш успішних країн. Деякі з цих «нововведень» приживалися, деякі відразу чи поступово «відвалювалися», бувши неприйнятими населенням. З найяскравіших прикладів: як Петро Перший «рубав вікно до Європи» та ленінське «учитись, учитись і ще раз учитись».

Однак кожна з цих спроб скопіювати західну цивілізацію і переробити її під себе майже у всьому прирікалися на провал. І подібне відбуватиметься й надалі, доки існує ця імперія, яка спрямовує всі свої ресурси суто на захоплення дедалі більшої кількості територій. Її практично не цікавить культурний та побутовий рівень власного населення, якщо він мало впливає на завоювання нових територій.

У другій половині ХХ століття, з поступовим поширенням кіно, телебачення та підвищенням грамотності населення, стала еволюціонувати і підвладна Кремлю армія. Вона вже почала розуміти, що таке унітаз, але при цьому все одно не перестала йому дивуватися, оскільки більшість населення просто не могла його собі дозволити. Більшість населення Росії так ніколи і не виїжджала за кордон, а тому всі знання про інший спосіб життя можна було черпати лише завдяки кіно і книгам. Особливо завдяки кіно. Кінематограф (іноземний), по суті, здійснив культурну революцію в Росії, і ця революція за своїм масштабом значно перевершила всі починання Петра Першого та Леніна разом узятих. Наступним стрибком був інтернет.

Всі ці нові знання, які набуває населення, до певної міри підірвали імперські устремління Кремля (підвищення освіченості населення заважало імперському управлінню все більше і більше), але не стерло їх повністю, адже значна частина «глибинного» народу була зачеплена цими культурними змінами лише поверхово. Поверхнево, оскільки виживати в російських реаліях можна і без цього.

Кому потрібен унітаз у будинку, коли нема чого поїсти, а як туалету цілком вистачить і дірки в землі?

А значна (а то й більша) частина росіян саме що виживає – адже назвати злиденне існування країни «повноцінним життям» дуже важко.

Водночас реалії імперської політики Кремля вказують на чергову спробу створення «залізної завіси», яка виражена вже зараз у малій доступності іноземного кінематографа та літератури для російських читачів («нам санкції лише на користь»). Також Кремль посилено розробляє та поступово впроваджує свій «суверенний інтернет», який призведе до ще більшої ізоляції країни та ще жорсткішої диктатури. А отже, всі здобутки попередньої культурної революції, хай і невеликої, будуть зведені нанівець.

Росія і до цього жила частково у ХХІ столітті, а частково у XV, коли власник 13го iPhone збирає коров’ячі кізяки як паливо для обігріву будинку.

Нині все вказує на те, що навіть цю невелику частинку ХХІ століття у неї поступово відберуть — адже всі ресурси мають бути задіяні у розширенні імперії, все населення якої має бути солдатами і жити лише заради цієї імперії. А це означає, що солдати російської армії майбутнього знову почнуть умиватися в унітазах на окупованих територіях чужих країн.