«Американцям можна, а нам – ні?» Російські «цивілізатори» на Алясці

«Американцям можна, а нам – ні?» Російські «цивілізатори» на Алясці

Напевно, вам багато разів доводилося чути аргументи «великих російських цивілізаторів» про те, що ось поки в Америці англосакси індіанців винищували, самі московити несли на захоплені ними землі культуру, науку, справедливість і благодійник. Цей жахливий цинізм не витримує жодної критики на тлі масового винищення корінних народів Сибіру, ​​Уралу, Кавказу тощо за їхню непокору московським колонізаторам. Найбільш відомі і тривалі осередки опору були не тільки на Кавказі – Чукотка чинила опір колонізації близько 100 років, а нинішня маленька Хакасія, бувши на той час ще й розділеною на 4 князівства, цілих 150 років протистояла імперським колоністам відразу з двох сторін – її хотіли захопити і московити, і китайці. Однак історія знає і випадки масового винищення московитами власне і самих американських індіанців – тих самих індіанців, яких вони на словах так завзято «обороняють» від англосаксів.

Уперше промисловці Московії зіткнулися з індіанським племенем тлінкітів у 1792 році на острові Хінчінбрук, де між ними стався збройний конфлікт з невизначеним результатом: очільник партії промисловців і майбутній «правитель» Аляски Олександр Баранов ледь не загинув, індіанці відступили і також відпливли на острів Кадьяк.

У травні 1802 року почалося потужне повстання тлінкітів (московити називали їх колюжами або колошами), які прагнули вигнати московитів разом із байдарковими флотиліями зі своєї землі та територіальних вод. Перша сутичка на материку сталася 23 травня. У червні загін у 600 індіанців під проводом тойона (вождя) Катліана напав на Михайлівську фортецю (на острові Ситка). Вони дочекалися, коли «ситкінська» партія вирушила на промисел, і атакували фортецю, в якій залишалося 15 людей. Через день індіанці знищили майже цілком маленьку партію Василя Кочесова, яка поверталася до фортеці з промислу сивучів. «Ситкінська» партія (165 осіб) була атакована тлінкітами в районі протоки Фредерік у ніч з 19 на 20 червня і повністю розгромлена. Індіанці на чолі з тойоном Скаутельтом вривалися до будинків, убили Василя Медведникова й інших московитів, знімали скальпи з іще живих жертв. Англійський бриг «Юнікорн» (Unicorn) капітана Генрі Барбера (Henry Barber), що приплив до цього району, трохи пізніше визволив московитів, які дивом вижили.

У форпост московитської колонізації в Америці на острові Кадьяк у листопаді 1802 прибула шестигарматна бригантина «Св. Єлизавета», що зупинило індіанців від подальшого штурму московських колоній. На початку травня 1803 Баранов послав галіот «Св. Олександр Невський» у Новоросійськ до Івана Кускова, де перебував значний московський гарнізон. Кусков відмовив Баранова від поспішної каральної експедиції на рік.

Взимку 1803-1804 років індіанці напали на два московські розвідзагони в басейні річки Коппер.

В 1804 Баранов рушив з Новоросійська на завоювання Сітки. У його загоні було 150 московитів та 500–900 алеутів на своїх байдарках та з кораблями «Єрмак», «Олександр», «Катерина» та «Ростислав». У вересні А. А. Баранов досяг Ситки. Тут він виявив шлюп «Нева» Лисянського, який здійснював кругосвітнє плавання. Індіанці збудували дерев’яну фортецю, в якій засіло близько сотні бійців. Московити, обстрілявши з корабельних знарядь поселення, розпочали штурм, який, однак, було відбито. Під час нього Баранова було серйозно поранено в руку. Але облога й артилерійські обстріли тривали. Усвідомивши безперспективність опору, індіанці залишили свою фортецю. У покинутому укріпленні знайшли близько 30 убитих індіанців. 8 жовтня 1804 року над тубільним поселенням було піднято прапор Московії. Почалося будівництво форту та нового поселення. Незабаром тут виросло місто Ново-Архангельськ. Втрати московитської коаліції становили понад 20 осіб.

20 серпня 1805 року воїни-еяки клану тлахаїк-текуеді (тлухеді) на чолі з Танухом і Лушваком та їхні союзники з числа тлінкітів клану куашккуан спалили Якутат і перебили московітів, що залишалися там.

Напад ретельно спланував та організував Танух, який, користуючись довірою, увійшов у фортецю та вбив її начальника, після чого згідно з індіанськими переказами за його сигналом «кожен воїн убив свого московита». З усього населення московитської колонії Якутата в 1805 р. загинуло, за офіційними даними, 14 московитів «і з ними ще багато остров’ян», тобто союзних алеутів. Основна ж частина партії разом із Демяненковым, переконавшись, що Якутат спалено, вирушила в далекий морський перехід і була потоплена в морі бурею. Тоді загинуло близько 250 людей. Врятувалися лише близько 30 людей, які через крайню знемогу відмовилися пливти в море, вирішили здатися тлінкітам і рухалися вздовж берега. Падіння Якутата й загибель партії Демяненкова стали ще одним важким ударом для московських колоній. Було втрачено важливу господарську та стратегічну базу на узбережжі Америки.

Легка перемога надихнула й об’єднала тлінкітів, близько 200 воїнів на 8 каное вирішили за тим же планом, використовуючи гарну репутацію Тануха у московитів, напасти на Костянтинівську фортецю у селищі Нучек у Чугацькій затоці. 70 воїнів на чолі з вождем прибули у фортецю на двох каное нібито для торгівлі й танців із чугачами. Інші залишилися чекати сигналу в гирлі Мідної річки. Начальник фортеці Іван Рєпін холодно прийняв Тануха, але дозволив танці, чому були раді навіть вороги тлінкітів чугачі. Однак один невільник-чугач утік від індіанців у гирло Мідної річки і, діставшись фортеці, повідомив про їхні плани Рєпіну. Комендант ужив заходів, індіанців запросили на свято, де їх вирізали.

Внаслідок нападів індіанців було знищено 2 московитські фортеці та селище у Південно-Східній Алясці, загинуло близько 45 московитів та понад 230 тубільців (ще приблизно 250 з партії Демяненкова стали непрямими жертвами конфлікту в Якутаті). Усе це на кілька років зупинило просування московитів у південному напрямі вздовж північно-західного узбережжя Америки. Індіанська загроза і надалі сковувала сили Московії в районі архіпелагу Олександра і не дозволяла приступити до систематичної колонізації Південно-Східної Аляски.

У Кремлі вирішили зібратися з силами та поступово потіснити індіанців. Однак ті вступили у військовий союз із представниками США та Канади, а від уряду США до Москви надійшла приваблива пропозиція про продаж Аляски.

Розуміючи, що за такого розклáду цю територію вже не втримати, Кремль погодився на цей продаж. Нинішні імперці люблять стверджувати, що, мовляв, даремно Кремль так продешевив, адже Аляска коштує у сотні і тисячі разів дорожче. Однак вони не враховують той факт, що США просто вирішили зберегти життя своїх солдатів і домовитися мирним торгом, а не військовим шляхом, в якому вони за допомогою тлінкітів усе одно би здобули перемогу над московитами. І тоді Кремль не мав би ні Аляски, ні грошей за неї.

Так безславно закінчилася спроба Московії винищити індіанців Аляски. А для народів, які ще перебувають під залізною п’ятою Кремля, боротьба за існування триває…

Корреспондент

Напишіть відгук