Чому російська статистика втрат – це навіть не так пропаганда, як корупція

Чому російська статистика втрат – це навіть не так пропаганда, як корупція

Рапорти окремих підрозділів ДВКР ФСБ із маленьких струмочків різних в/ч перетворюються на Луб’янці на повноводну річку. Кожен оперативник, який складає відповідні рапорти та повідомлення, не підозрює про масштаби явища. Зведена інформація потрапила в розпорядження Gulagu.net. Наводимо текст оприлюдненого цією організацією листа.

Є речі, які можна аналізувати за фактом їхнього настання, але передбачити такі повороти практично неможливо ніяким аналітичним відділам.

Трохи розповім про специфіку корупції у військових, де саме корупція формує принципово нові проблеми, процеси та взагалі механізми управління.

Спочатку – законодавча основа: п. 8 ст. 2 Федерального закону від 27 травня 1998 року № 76-ФЗ «Про статус військовослужбовців»:

==

«У разі безвісної відсутності військовослужбовців за ними зберігається статус військовослужбовців до визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошення померлими.

За вказаними військовослужбовцями зберігаються матеріальне та інші види забезпечення, які виплачуються (видаються) подружжю або іншим членам сімей військовослужбовців, які проживають спільно з ними, у порядку, що визначається Урядом Російської Федерації, до з’ясування обставин захоплення в полон або як заручників, інтернування військовослужбовців або їхнього звільнення або до визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошення померлими».

==

Тепер одразу до ілюстрації того, як ця стаття ФЗ стала початковою точкою великих (і несподіваних!!) змін у нашій армії.

Наприклад, військовослужбовець загинув, тіло залишилося десь (якщо артилерія, то тіла може не бути). Виплата за його смерть – фіксована, тут усе зрозуміло. Але якщо «перенести» за документами дату його смерті на пізніші терміни, то сім’я отримає більшу суму виплат. Звідси почалися маленькі, поодинокі і не такі вже й принципові випадки, що військові «притримували» своїх загиблих чи друзів, щоб їхнім сім’ям нарахували більше бойових.

Але далі починається зовсім інше. Високим командирам невигідно звітувати про значні бойові втрати в тій чи іншій операції, за яку вони відповідали. Бувають і окремі провальні ситуації, за які ніхто взагалі не хоче відповідати. І ось тут уже командуванню вигідно «розмазати» втрати за календарем: не писати півсотні трупів у підрозділі за сьогодні, а розбити їх за парою додаткових осіб на день до поточних втрат, і плавно розтягнути їх як додаткові втрати за тривалий термін. На спекотних ділянках фронту точної бухгалтерії все одно немає.

І ось із цього місця починається катавасія: іноді окремим підрозділам, у яких некомплект за втратами (не тільки 200-ті та 300-ті, зараз і 500-х просто жахливо багато), доводиться визнавати неможливість виконання бойового завдання. Найвище начальство в окремих випадках гальмує їхні реальні звіти про втрати, щоб викрутитися й не засвітити проблему. У результаті одержуємо замкнуту схему, де маніпулювати цифрами вигідно всім, але кожному зі своїм інтересом. Та й окремий пункт – це грошові суми, які на кону стоять просто – вони величезні.

Тільки з бойових виплат людино-доба – це ті самі 52 долари, не рахуючи зарплати та надбавок. Всього 1 «завислий» на місяць загиблий – це вже понад 1500 доларів. А 100 осіб, які за документами померли на 3 місяці пізніше, – це вже майже півмільйона доларів. Лише добових бойових.

З цієї ж причини кількість 500-их (відмовників) сильно занижується: за відмовника потрібно нести відповідальність, а ось якщо він «зник безвісти» або в полоні – справа інша. А раптом схаменеться? З полоном «вирішити» питання можна через фіктивний обмін, а можна й через «операцію зі звільнення заручників». Статистика нагору йде вже спотворена, на кожній наступній управлінській ланці вона отримує свої «коригування», про які і нижні, і верхні ланки можуть не знати.

Загальної картини немає, скрізь – «як вийде» і «як домовилися», це поки що велике ноу-хау для всіх. Стартап.

Але розплутати цей клубок майже неможливо: ніхто не зацікавлений, щоби правда розкривалася, одна брехня лягає на іншу, причому що гарячіша зона – то таких випадків більше. Розбиратися треба на місці, а це якраз нерозв’язне завдання. До того ж військове керівництво саме грає в такі ігри і від них немає навіть зацікавленості в розслідуванні (і про це купа рапортів з різних відділів ДВКР).

Багато дружин уже оплакали своїх чоловіків, знають, що ті загинули, але за документами «чоловіка воюють». Сім’ї йдуть їхні бойові виплати, колись потім виплатять компенсацію за загибель. Хтось ділиться за це частиною одержуваної зарплати з командуванням у частині, але ніхто ніколи ні в чому добровільно не зізнається (ловити за руку їх поки що ніколи).

Звідси ще одна грандіозна проблема у військових, яку вони теж не хочуть визнавати: якщо є механізм, що дозволяє приховувати реальний масштаб конкретних військових невдач, то проаналізувати ті чи інші невдачі (і причини, що їх спричинили) неможливо (що не скасовує виконання нашим управлінням плану аналітики, яка «знову не знайде свого об’єктивного підтвердження»). Цілий взвод може загинути в один момент, але щоб ні в кого не було проблем потім, цей взвод за паперами «вмиратиме» довго і потрошку. І якщо раптом його треба буде перекинути на те чи інше завдання, то він «піде» за документами, хоча інший підрозділ у реальному бою раптово для себе виявиться без прикриття. І якщо бахнуть уже його, він точно так може стати «привидом» на довгий час. Втрату взводу приховати легше, ніж втрату роти, батальйону чи полку, тож що менший підрозділ втрачено, то більше шансів на те, що його зроблять «примарою в документах».

Але це – кадрова армія, в якій усе ще дуже непогано. У ПВК вже йдуть свої ігри, де все вирішує, хто як і з ким домовився на рівні організації самої ПВК. За ними у мене даних категорично менше, але там і поля для маневру значно більші. Так що даних про точну кількість загиблих та поранених з числа ув’язнених на Ваш запит поки надати не можу.

Далі йде питання класифікації отриманих поранень у польових умовах. Тут бізнес робиться саме на крові: за певного розкладу навіть натертість може перетворитися на повноцінне поранення. Військово-польова медицина – це великий пласт масштабного схематозу. І під час війни піднімати його ніхто не дозволить: якщо тягнути за нитки, то можна взагалі зламати всю систему, а якщо намагатися смикати зовсім точково, то кругова порука тут же все зупинить.

У Донецьку та Луганську медикам ідуть виплати з Москви з урахуванням ступеня тяжкості та термінів лікування кадрових російських військових. І якщо лікареві вигідніше відрізати ногу, ніж бинтувати палець – тут кому вже як пощастить. Деяким пораненим і самим вигідніше, щоб їм «ускладнили» діагноз, а комусь просто трохи не пощастило.

Ця корупція вже створила свій світ, свій Всесвіт. Звідси – фальшива статистика, фальшива картина оперативно-тактичної обстановки та купа інших похідних. Про це у наступних листах.

Корреспондент

Напишіть відгук