У столиці Башкортостану у дні святкування 450-річчя міста розкрили капсулу часу, закладену 50 років тому владою ще радянського міста. Справжня «капсула часу» тих років — табличка, яку знайшли замурованою у стіні, коли ремонтували Нижньотагільський театр драми. Ув’язнені І. Л. Кожин, Р. Г. Шаріпов, Ю. Н. Нігматуллін 15 березня 1954 склали своє послання до нащадків, у якому розповіли, що театр для процвітаючої країни рад будували зовсім не комсомольські бригади, а раби ХХ століття — на кістках і крові яких будувалися як Російська імперія, так і СРСР.

«Привіт майбутньому поколінню, і нехай ваше життя і ваша епоха не знає рабства і приниження людини людиною», — йдеться у посланні.

Цього дня 84 роки тому в селі Кузьимгурт народився великий син удмуртського народу Альберт Разін — один із трьох дітей у сім’ї репресованих удмуртів.

Хоч би скільки російські імперці доводили, що корінним народам у Росії «створено всі умови» для того, щоб «вибитися в люди» і стати великими чиновниками — все одно завжди залишатиметься одна головна умова: стати росіянином.

Яничари та манкурти завжди ненавидять свій народ більше, ніж ненавидить його ворог-загарбник.

Жителі вулиці Календарної ніколи не мали вуличного освітлення, хоча живуть не в якомусь глухому селі, де троє людей на два двори.

Поки Ніколаєв знову вдвічі піднімає собі та своїй команді премії, жителі села Малдикаси Вурнарського району зібрали 40. тис. рублів і самотужки побудували міст.

Ось так. І на Кримський міст збери, і для Москви збери, і для Ніколаєва збери, і сам на чужу війну зберись, а в результаті все одно чувашу ніхто нічого не винен — тільки чуваш усім винен.

Наскільки далеко може зайти шовінізм і бажання все привласнити?

Виявляється, «середньоросійські бджоли зникнуть найближчим часом через бджіл-нелегалів, яких привозять до Башкирії з Узбекистану». Так заявили науковці з Уфімського федерального дослідницького центру РАН.

Як завоювали та підкорили:

«Башкирець насилу ступив через поріг (він був у колодці) і, знявши високу свою шапку, зупинився біля дверей. Я глянув на нього і здригнувся. Ніколи не забуду цієї людини. Йому здавалося років за сімдесят. Він не мав ні носа, ні вух. Голова його була виголена, замість бороди стирчало кілька сивих волосся; він був малого зросту, худий і згорблений; але вузькі очі його сяяли ще вогнем. «Еге! — сказав комендант, упізнавши, за страшними його прикметами, одного з бунтівників, покараних 1741 року. — Та ти, мабуть, старий вовк, побував у наших капканах. Ти, вочевидь, не вперше вже бунтуєш, коли в тебе так гладко вистругана голова. Підійди ближче; кажи, хто тебе підіслав?»

Старий башкирець мовчав […]

Він намагався міркувати про втрати України й заявив, що Україна нібито втрачає 50 тисяч солдатів на місяць, з яких убитими — 25 тисяч, тоді як (за його словами) російських солдатів гине у 5 разів менше.

Тоді, у 60-х, Енді Ворхол, культовий американський художник українського походження, малював портрети Голови Мао у своїй знаменитій манері, по чотири портрети у два ряди, розцвічених кислотними відтінками… Згадайте його картини, ви всі їх бачили: банки супу «Кемпбелл» , Мерилін Монро та Мао Цзедун. Ікона стилю та революційних міфів 60-х років ХХ століття. Мао з обличчям добряка у своїй безформній кепці із зіркою.

Так звана «етнотераса» у столиці республіки від ерзянської мови зберегла лише назву «Іненармунь». Ні меню ерзянською, ні ерзянської мови обслуговування тут немає. Навряд Інешкіпаз наказав би виконавиці його волі говорити з ерзянами й на ерзянській землі чужою мовою. Адже він наказав ерзянам дбати про свою землю, а не про розвиток культури та мови прибульців із чужої землі.

До Конституції Чувашії (принаймні вона поки що так називається) внесли доповнення — тепер московський вождь може ухвалити рішення про відставку «глави» Чувашії відразу після визнання «іноагентом» керівника республіки (поки що республіки, яка колись мала свого президента і чиє населення мало право обирати).

Топонімічна комісія столиці Татарстану відповіла відмовою активісту Дмитру Румянцеву на його пропозицію назвати на честь Бориса Єльцина та Рамзана Кадирова вулиці у місті, пославшись на складнощі з виділенням коштів та на невдоволення місцевих мешканців. Такою самою відмовою відповіла і влада Казані, пославшись на закон про те, що з моменту смерті видатної особи має пройти не менше 10 років.

Фермери з Отяжеле велесь Атяшевського району вирішили підтримати байку про Пересвіта — російського ченця-воїна, який нібито переміг ординського Четлубея в одиночному бою під час Куликовської битви. І Пересвіта, і Четлубея, і саму Куликовську битву історики вважають вигадкою, але це анітрохи не заважає любителям альтернативщини.

Деякі ночі на деяких російських територіях із певного моменту можуть ставати не зовсім затишними та спокійними. Причина? А ви самі подумайте…

Кілька днів тому двома керованими авіабомбами російські літаки атакували будівельний супермаркет «Епіцентр» у м. Харкові. Зрозуміло, ніхто не збирався завдавати шкоди мирним українським громадянам і цивільній інфраструктурі. Завдання ставилося вразити американських військових інструкторів і агентів ЦРУ, що ховаються серед банок із фарбами, а також «базу збирання БПЛА»… Ну, ту, що у відділі сантехніки, серед змішувачів та унітазів! Саме там, на думку російських військових аналітиків, «хохли» ці прокляті дрони і клепали! У результаті 19 людей убито, понад 40 поранено, але чомусь — усі мирні цивільні, зокрема діти. Супермаркет гасили 16 годин, залишилися від нього одні понівечені залізки й обвуглені недогарки. У маленьких дітей збирають ДНК-аналізи, щоб упізнати фрагментовані й обгорілі останки їхніх родичів: тат, мам…

Зазвичай емігранти через кілька поколінь починають втрачати своє коріння, забувати мову, звичаї. Від їхнього походження залишається лише спогад про те, що предки були з такої-то країни — без деталей.

Однак, коли країна перебуває під окупацією іншої країни та в умовах агресивної асиміляції й етноциду — часто трапляється так, що емігранти зберігають свою культуру, мову та звичаї чистішими й автентичнішими, ніж у тих, хто залишився.