Коли вказують національні республіки, які є лідерами національних рухів і мають найбільші шанси на незалежність, то у списку таких республік вказують Башкортостан як республіку з найсильнішими сепаратистськими настроями. Але водночас багато так званих експертів вказують на те, що у Башкортостані чисельність росіян більше, ніж башкирів. Про це розповідає очільник Башкирського політичного центру Руслан Габбасов, пояснюючи, чому не слід боятися статистики.

Навіть якщо припустити, що ця сама «розгнуздана русофобія» справді така, як її описує імперська пропаганда, то все одно виникає питання: нас закликають на боротьбу з русофобією, але ж це русофобія, а не башкортофобія — яке башкортам діло до цього, якщо башкорти неросіяни? Чому інші народи повинні гинути у боротьбі з «русофобією», у той час як самі росіяни лише сидять удома і складають напутню пропаганду, але при цьому кажуть, що армія російська і захоплювані землі теж лише російські і перемога завжди тільки російська?

Жодну «русофобію» такими методами не переможеш — адже вона з’являється саме тоді, коли її «перемагаєш», і не лише як фобія до московитів, а й до всього населення РФ. Згадується час, коли про «русофобію» ніхто не говорив узагалі. Чи не тому, що її вигадали для мобілізації населення на імперські війни?

І ось до чого це башкортам та іншим народам, які поки що перебувають у складі імперії? Навіщо потрібна така боротьба з «русофобією», якщо після неї у світі з’явиться і башкортофобія, і татарофобія, і удмуртофобія, і ненависть до всього населення РФ?

Рашисти гарно пишуть про вимогу права на самостійний шлях розвитку, але самі вони самостійно розвиватися нікому не дозволили і не дозволять.

Адже кордони Башкортостану обступили не НАТО й Америка — наші кордони обступила Московія і прагне задушити нас усередині.

17 вересня 1939 року радянський окупаційний контингент вторгся на територію Польщі, розділивши її на дві частини разом зі своїми союзниками з ІІІ Рейху, які вторглися до Польщі на 16 днів раніше.

Під час ВВВ Другої світової війни совєти московити евакуювали експропріювали у свій глибокий тил безліч заводів, музеїв, фабрик, архівів тощо. Що не могли вивезти – знищували. Після закінчення війни лише дуже малу частку з вивезеного з великими труднощами повернули назад.

Війна з Україною та накладені на Росію безпрецедентні економічні санкції стали серйозним викликом для засад регіональної політики Кремля. Поки федеральний центр намагається зберегти статус-кво, принципово нічого не змінюючи в моделі управління периферією, що склалася, в суб’єктах РФ накопичуються проблеми, здатні порушити традиційний баланс сил і послужити прологом до розпаду країни. Російський політолог та політичний географ Микола Петров пояснює The Insider, які регіони найбільше страждають від санкцій і чим зумовлені ризики сепаратизму.

Як міцно татари вросли в Росію… Батьківщиною вважають не Татарстан, а саме РФ, і перебуваючи за межами батьківщини, відчувають прихильність саме до совково-російського способу життя. Хоча з РФ тікають десятки тисяч найосвіченіших і найенергійніших людей, розуміючи, що будувати майбутнє в цій країні проблематично, якщо не сказати безнадійно.

Ось один такий «зразок», що викликає обурення та нерозуміння.

Мало того, що за столицею колишнього Астраханського ханства нині закріплений імперський герб із хрестом, а символами міста називають Троїцький та Успенський собори, то ще рашистські окупанти забороняють мусульманкам носити хіджаб на землі, де нещодавно іслам був основною релігією, а основна кількість населення була ногайцями й татарами.

Доля Росії зараз вирішується в Україні, і значною мірою вона залежить не лише від того, чи вистоять українці, а й від того, як поведеться так звана російська опозиція, яка претендує на те, щоб узяти владу після падіння режиму Путіна. Український журналіст Роман Попков розмірковує на шпальтах «Ось так» про боротьбу за свободу та готовність як українців, так і росіян зазнати тяжких втрат, без яких неможливо перемогти.

Володимир Путін любить згадувати не лише про єдність російського й українського народів, а й про єдність народів у складі Росії. Однак далеко не всі представники етнонаціональних (та й деяких «російських») суб’єктів Російської Федерації підтримують розв’язану війну і хочуть брати в ній участь. Про це розповідає The Insider.

Багато оглядачів-міжнародників висловлюють думку, що у разі військової поразки Росії в Україні та наступного періоду нестабільності з перспективою ймовірного розвалу РФ, до влади в країні можуть прийти зовсім не ліберали-імперці, а ще рознузданіші шовіністи з відверто фашистськими поглядами. При цьому розглядається варіант відходу Путіна в тінь та висування на роль Спасителя Вітчизни Рамзана Кадирова. Малоймовірно? Нехай так, але скажіть, хто зможе щось заперечити, якщо силовики на чолі з наляканим Путіним захочуть таким шляхом зберегти свою країну-годівницю? На роль ката всієї Русі кандидат цілком підходить і готовий особисті гарантії дати. Чеченці слово тримати вміють.

Коли в майбутньому, вже в незалежних республіках, московити, які залишилися там, будуть вам говорити, що не варто міняти імперські назви топонімів на місцеві або зносити імперські пам’ятки і прибирати імперську псевдоісторію зі своїх підручників — згадуйте ці картинки.

Колишній командувач армії США в Європі генерал Бен Ходжес закликав починати готуватися до розпаду Росії з низки причин і зменшити геополітичні наслідки цього процесу.

Останнім часом у російському інфопросторі якось різко почали з’являтися вкидання про мобілізацію. Таке враження, що влада тестує цю ідею — як зайде.

У разі позитивного для України результату війни яким він може бути для Росії?

Вивчивши бажання колоніальних народів РФ і можливості самої імперії зберегтися в первозданному вигляді, можна передбачити не дуже добрі шанси керівництву РФ пропетляти між крапельками.

Як на таку перспективу дивиться довколишній світ? Кожен по-своєму, кожен намагається збудувати прогноз на свій лад. Але можливий розпад Росії лякає майже всіх – США, Європу, Китай.

Мобілізуючи сили для війни в Україні, Кремль зробив ставку на формування підрозділів у бідних російських регіонах, зокрема національних республіках, і це дало несподіваний результат. Батальйони, сформовані за етнічним чи земляцьким принципом, не горять бажанням воювати за Москву, і що гіршим стає стан справ на фронті, то сильніше зростають антивоєнні настрої і серед самих солдатів, і в їхніх рідних регіонах. Враховуючи, що за війною почалася економічна криза, соціальна напруга стає по-справжньому вибухонебезпечною, ось тільки якщо раніше регіони почувалися безсилими, то тепер вони мають свої маленькі армії. Про це йдеться в матеріалі The Insider.