Велика імперська авантюра, що закінчилася «пірровою» перемогою

17 вересня 1939 року радянський окупаційний контингент вторгся на територію Польщі, розділивши її на дві частини разом зі своїми союзниками з ІІІ Рейху, які вторглися до Польщі на 16 днів раніше.

Це вторгнення остаточно розв’язало руки Гітлеру та його послідовним результатом став уже напад ІІІ Рейху на СРСР. В принципі, не особливо важливо, хто на кого напав, оскільки війна цих двох людиноненависницьких режимів була б у будь-якому разі, адже імперії не можуть існувати без постійних воєн. Важливо те, що на цій війні гинули мільйони уродженців окупованого Московією Ідель-Уралу: у бій добровільно чи насильно відправленими — проти однієї імперії, але за іншу — таку ж чужу і ворожу для Ідель-Уралу, замість того, щоб боротися за незалежність і свободу від усіх чужинців.

У статті зібрані офіційні статистичні дані та опис умов життя під час війни та за наслідками цієї війни для республіки Ідель-Уралу.

Про статистику втрат

З усіх країн-учасниць Другої світової війни тільки країни пострадянського простору досі не знають своїх людських втрат.

Під різними вигаданими приводами кремлівська влада щоразу штучно занижує кількість жертв. До 60-х років називалася цифра 7 млн, після 60-х — 20 млн осіб.

На сьогодні Кремль офіційно визнає, що лише прямі людські втрати Радянського Союзу у Другій світовій війні оцінюються у 27 мільйонів осіб (без урахування непрямих). Але вже давно висловлюються припущення про втрати в 41 мільйон, а в Держдумі РФ навіть було озвучено цифру майже 42 мільйона загиблих, тож цілком можливо, що і ця цифра в 27 млн ​​— не остаточна в низці «одкровень» Кремля.

Так, у своїй більшості офіційні дані применшують реальні втрати і сильно прикрашають усю страшну картину війни, проте тут вони наведені як аргумент того, що якщо навіть за офіційними даними все настільки жахливо і погано, то яка ж реальність тієї війни для Ідель-Уралу насправді?

Удмуртія

З Удмуртії призвано на фронт близько 300 тис. осіб.

За даними Республіканської Книги Пам’яті Удмуртії, не повернулося з війни близько 133 тис. осіб. З них убито близько 50 тис., пропало безвісти близько 72 тис., загинуло у німецьких таборах понад 1 тис., померло у шпиталях близько 11 тис. осіб.

Чувашія

З Чувашії на фронт було призвано понад 208 тис. жителів, або п’ята частина населення республіки. Кожен другий (106 тис. осіб) не повернувся додому.

Напередодні війни сільські жителі становили 87,8% від населення. Близько 150 тис. селян було призвано на фронт, із них понад 80 тис. не повернулися.

Наприкінці жовтня 1941 року в Чувашії почали мобілізувати колгоспників на будівництво Сурського оборонного рубежу та Казанського обводу: всього було призвано понад 171 тисячу жителів республіки, тобто третину працездатного населення (на 1 жовтня 1941 року налічувалося понад 511 тисяч жителів віком від 17 до 54 років). У середньому щодня брало участь 85 тисяч осіб, а окремими періодами ця цифра піднімалася до 110 тисяч.

Протяжність Сурсько-Казанського рубежу біля Чувашії становила 380 км.

Це будівництво вважають одним із прикладів трудового героїзму. За короткий термін у найжорстокіших умовах, зокрема погодних (морози досягали 40 °С, і землю доводилося розморожувати за допомогою багать) було виконано колосальний обсяг роботи. За три місяці будівництва оборонного фронту було перероблено приблизно стільки ж землі, скільки в середньому протягом року на будівництві Чебоксарської ГЕС.

Марій Ел

З Марій Ел був призваний на війну кожен четвертий житель республіки. За даними книги Пам’яті, на фронт із республіки пішли 142 537 людей, 74 878 людей загинули, зникли безвісти, померли від ран.

Відповідно до рішення ДКО СРСР та постанови Марійського обкому ВКП(б) та РНК МАРСР будівництво оборонного валу від гирла Ветлуги до річки Парат завдовжки 125 км розпочалося у листопаді 1941 року. У його спорудженні взяли участь майже 30 тис. осіб. У люті морози зими 1941-1942 років, відчуваючи величезну нестачу харчування, одягу, житла (ночували в дощаних бараках, жили в поспіхом виритих землянках), юнаки та дівчата, мобілізовані з колгоспів за законами військового часу, промерзлу землю вручну свердлили бурем, підривали толом, відігрівали багаттями. Обморожувалися, голодували, хворіли, калічилися, але у встановлені терміни збудували сотні бліндажів та землянок, вручну викопали десятки кілометрів траншей, окопів, протитанкових ровів.

Ерзянь Мастор та Мокшень Мастор

З Ерзяно-Мокшанії мобілізували 241 тисячу осіб, з яких понад 131 тисячу загинули (зокрема, зникли безвісти близько 54 тисяч).

Серед загиблих 13 894 особи з нинішніх Арзамаса та Нижегородської області, яка за фактом також є ерзянською етнічною землею. 6619 людей вважаються зниклими безвісти.

Башкортостан

Де тільки башкорти не пропадали за чужу імперію. А заради чого? Зокрема, з числа радянських найманців в Іспанії (1936-1939) загинуло 2 людини родом із Башкортостану, в Китаї (1939) — 2, біля озера Хасан (1938) — 26, біля річки Халхін-Гол (1939) — 90, при нападі на Польщу 17 вересня 1939 — 20 осіб. У ході радянсько-фінської війни безповоротні втрати республіки склали 1478 осіб. Із них загинуло на полі бою 727, померло від отриманих ран — 126, померло від хвороб – 11, решта 614 людей зникла безвісти.

Друга світова війна призвела до суттєвих змін кількості та складу населення. Багато уродженців республіки було втрачено на фронтах, різко знизилася народжуваність, зростала смертність, були інші негативні впливу війни на населення. Динаміка населення республіки виглядала так:

 • 1942 року в ній проживало 3 млн 263,9 тис. осіб;

 • у 1943 — 3 млн 153,2 тис.;

 • у 1944 — 3 млн 100,4 тис.;

 • на початку 1945 — 2 млн 863 тис. осіб.

Із Башкортостану було мобілізовано на фронт понад 700 тис. осіб, із яких загинуло 312 тисяч осіб, тобто понад 44% від загальної кількості призваних і мобілізованих. У цю цифру входять понад 450 осіб безповоротних втрат республіки Далекому Сході під час нападу совка на Японську імперію 1945 року.

Татарстан

Із Татарстану було призвано близько 700 тисяч людей. Майже 350 тисяч із них (кожен другий) загинули. Їхні імена занесені до 27-томної Книги Пам’яті. На території республіки за переписом 1939 проживало 2 914,2 тисяч осіб. На фронт відправили 24% від загальної кількості населення Татарстану, зокрема близько 10 тисяч жінок.

В абсолютних цифрах кількість врахованих загиблих і зниклих безвісти в Республіці Татарстан виглядає так:

Роки Число загиблих та зниклих

1941 — 66000

1942 — 115993

1943 — 83723

1944 — 49662

1945 — 24444

Спочатку брехливі статистичні дані про людські втрати у Другій світовій, що використовуються в країні, позначилися на подібній статистиці й у Татарстані.

До початку роботи над Книгою пам’яті в Татарстані вважалося, що з війни не повернулося 87 тисяч жителів Татарстану. Важко повірити, але ця цифра «прожила» майже 50 років від дня останніх залпів Другої світової.

Умови для сільського цивільного населення ВСІХ республік Ідель-Уралу в роки Другої світової війни

У відсотковому співвідношенні станом на 1940 сільське населення СРСР становило близько 40%, більшість із яких були насильно зігнані в колгоспи, бувши там фактично на правах рабів.

За перший рік війни чисельність працездатних колгоспників скоротилася на 58%. У результаті в сільськогосподарське виробництво були залучені школярі, люди похилого віку, службовці, жінки (зокрема багатодітні).

Постановою «Про підвищення для колгоспників обов’язкового мінімуму трудоднів» він був встановлений у розмірі 120 трудоднів на рік. Цим же документом було запроваджено обов’язковий мінімум для підлітків від 12 до 16 років, членів сімей колгоспників у розмірі 50 трудоднів на рік.

Зазначеними документами передбачалися суворі адміністративні заходи щодо колгоспників, які не виконали встановлений мінімум трудоднів без поважних причин: залучення до виправно-трудових робіт на строк до шести місяців з утриманням з оплати трудоднів у розмірі 25% на користь колгоспів або вилучення з колгоспу з позбавленням присадибних ділянок.

За даними архівістів, у 1941 – 1945 роках на трудодні було видано в середньому з розрахунку на душу населення по 73,2 кг хліба та 43 кг картоплі на рік, або по 200 г хліба та 118 г картоплі на день. При цьому нерідко фактично видавалося ще менше, що змушувало селян використовувати як їжу деревне борошно, жолуді, бруньки дерева, м’якину, прогнилу картоплю, що залишилася в землі або овочесховищах. Люди сушили її, потім розтирали на порошок і з домішкою трави виготовляли з нього коржики.

За невироблення трудоднів або за відмову від роботи могли притягнути до кримінальної відповідальності. На цьому тлі зустрічались і зловживання, переважно з боку керівників колгоспів і бригадирів.

«Були знущання з колгоспників, у яких часом вилучали останнє, і били тих, хто не міг працювати через різні обставини. Збереглися листи та скарги громадян, які розкривають важке становище селян. Але найбільш, мабуть, кричущий факт, який не вкладається в голові, був в одному з колгоспів Шемуршинського району: голова колгоспу та бригадир садили на ланцюг тих жінок, які, на їхню думку, не виконували вказівки або не змогли брати участь у якійсь із робіт (а в усіх були діти)», — наголошувала кандидат історичних наук, співробітник Чуваського державного інституту гуманітарних наук Валентина Харитонова.

А тепер ура-пропаганда імперського Кремля закликає не тільки все сказане вище втілити в життя, а й перевершити.

Чи можемо ми повторити десятки мільйонів смертей?