Огляд мокшанської активістки, філолога Лії Саранкіної про стан рідної мови.

#RussiaDisintegration #РозвалРосії

«Єдина річ, яка неможлива в «русском мірє», – це мирне життя. Решта, будь-які агресивні дії, аж до бомбардування уявних нацистів реальними атомними бомбами, цілком імовірні. Якщо завтра (або сьогодні) по Києву буде завдано ядерного удару, росіяни повідомлять, що це було правильне і єдино можливе рішення. І 86% населення, швидше за все, висловиться на його підтримку. Якщо, звісно, ​​їх встигнуть опитати до прильоту «відповіді», – Андрєй Філімонов, письменник, журналіст.

Матеріали підготувала Ліза Туманова Українська Жіноча Варта для «Вільного Ідель-Уралу»

Відправною точкою для опису моїх міркувань став цей пост на форумі «Вільного Ідель-Уралу».

«Коли росіяни намагаються довести, що вони проти Путіна, це виглядає якось так. Німеччина, 40-ті, Гітлер воює з усім світом. Рандомний німець, який живе у Німеччині: я проти Гітлера, але євреї, звісно, відстій; Гітлер, звісно, не має рації, але землі, які ми окупували, це наші землі й охочих відокремитися треба вішати; я проти Гітлера, але Гестапо все робить правильно; я проти Гітлера, але німці мають правити світом».

Хотілося б обговорити цю алегоричну аналогію. Почнемо з Німеччини.

Казахстан у документах використовує казахське написання імені та прізвища і з казахською діакритикою навіть у російськомовних версіях документів, які там поки що існують.

Сьогодні День відновлення Незалежності відзначає Молдова — хоч і далека від Ідель-Уралу країна, але при цьому має того ж ворога і той самий сумний досвід приходів руZZкоміру.

Українські правоохоронні органи висунули Рамзану Кадирову та його оточенню підозру у розв’язання агресивної війни. «Путінський піхотинець» зреагував на це в міру своїх розумових здібностей: «Я б давно забрав би Київ, і Зеленський і тому подібні були б уже в підвалі на допитах… Тож дякуй Путіну за те, що він нам не дозволяє забрати Київ і спитати з тебе сповна».

Таким чином Кадиров ненароком визнав: в окупованій Кремлем Чечні практика катувань у підвалі не лише існує, а й є настільки звичною, що навіть її очільники забувають, що це не щось звичайне. Принаймні в цивілізованому світі.

Єгор Гайдар, російський реформатор-економіст – постать доволі суперечлива. Звісно, оскільки Гайдар виріс в імперії й ототожнював себе з росіянами, які були «трішечки рівнішими» за інших, то на кут його сприйняття ситуації це не могло не накластися. Проте слід віддати Гайдару належне: він устиг висловити багато крамольних і цікавих думок, доки це було можливо. Наведемо уривок із його книги «Загибель імперії», написаної у 2006 році.

Політолог Дженніфер Ганді підрахувала, що у 1970-х роках близько 75% режимів на планеті були персональними, військовими чи партійними диктатурами. Комусь із диктаторів вдалося піти тихо, без повстань і революцій — як Франсіско Франко в Іспанії, когось убивали бунтівники — як Рафаеля Трухільйо в Домінікані.

Але всі мали багато спільного: цензура, культ особи, репресії проти опозиції.

Дата 26 серпня 1382 знаменна тим, що в цей день після триденної облоги золотоординський хан Тохтамиш захопив Москву, яку розграбував і спалив, знищивши більше половини населення міста і полонивши кілька тисяч.

Путін наказав збільшити армію ще на 137 тисяч, аби уникнути офіційної мобілізації. Очевидно, що він готує всіх до затяжної війни на кілька років.

Про це ще в липні заявляв прем’єр-міністр Удмуртії Ярослав Семенов, а точніше чиновник окупаційної адміністрації, призначений Кремлем.

Наближається дата, яка залишає байдужим жодного казанського татарина, – 2 жовтня 1552 року. Мій татарський земляк може, звичайно, про неї не думати, може забути на довгі роки та заявляти, що чхати на неї хотів. Але запропонуйте йому розмову на цю тему і спробуйте проводити російські шовіністичні наративи в оцінці тих далеких, майже півтисячолітньої давності подій – і побачите, що жоден татарин не залишиться байдужим. Слава Аллаху, більшість казанських татар ще залишилися причини ексклюзивної оцінки взяття Казані і підкорення Казанського ханства московським царем Іваном Грозним. Вони можуть промовчати з ввічливості або жартувати, але в душі залишаться при своєму. Значить ще є надія, значить ще не все пропало!

У вересні відбудеться чергова сесія ООН, на якій будуть представники всіх країн світу. Під час цієї сесії Президент України повинен підняти питання деколонізації, поневолених народів РФ. Ідеться не про формальну декларативну заяву, а про один із головних виступів, ґрунтовно підготовлений і насичений. Це дуже важливо, оскільки зазначений документ буде розповсюджений в якості офіційного документу серед усіх делегацій. Про це заявив Степан Хмара – український політик, борець за незалежність України у XX столітті, дисидент, довголітній політв’язень радянських концтаборів, Герой України.

Сьогодні Україна святкує свій День Незалежності. Цьогоріч це свято особливе – адже українцям доводиться виборювати незалежність зі зброєю в руках. І не лише за свою. Адже сьогодні в Україні фактично вирішується доля поневолених Москвою народів. Ще невідомо, які перешкоди чекають їх на їхньому власному шляху до незалежності. Але цей шлях має завершитися тим, що, як і Україна, вони матимуть власний День Незалежності.

А поки що привітаємо українців із їхнім найбільшим святом і подякуємо за історичний шанс, який вони нам подарували.

Про те, яким чином пов’язані долі корінних народів РФ та доля України, розповів український публіцист, науковець і громадський діяч Валерій Пекар.