«Аве цезар! Морітурі те салютант!»

«Аве цезар! Морітурі те салютант!»

Так чинили всі імперії за всіх часів: висмоктували соки з колоній для підтримки розкішного життя в метрополії. Це стосується всіх ресурсів, починаючи від продуктів харчування та палива до людей. У імперії Османа, як ми знаємо, існувала практика «девширме», коли у підкорених народів регулярно забирали найбільш сильних, сміливих і розумних хлопчиків у віці від 4-5 до 14-15 років. Їх конвоювали до столиці, де у військових училищах готували поповнення для яничарських полків. Кілька століть такої політики призвели до того, що яничари, прив’язані ментально не до своїх родин та етнічної батьківщини, а до військових земляцтв усередині армійських підрозділів, стали серйозною політичною силою. Хвіст почав крутити собакою – яничари влаштовували палацові перевороти, садили на престол своїх ставлеників, диктували державно-політичні рішення на користь гвардійсько-яничарських угруповань. Корінним туркам пробитися до політики ставало майже неможливим. Насамперед від цього страждала сама Велика Порта.

Але це приклад насильницького використання людського ресурсу в одній окремій країні. Набагато більш універсальним способом викачування кращих представників підкорених народів було надання можливості інородцеві зробити кар’єру.

Так, наприклад, багато дворянських родів Росії мали татарське коріння. Нащадки цих родів вважалися росіянами, а багато хто був наближеними російських царів. Дворяни Єрмолови, наприклад, звідки вийшов генерал Олексій Петрович Єрмолов, родовід починають так: «Предок цього роду Арслан-Мурза-Єрмола, а по хрещенню названий Іоанном, як показано у представленому родоводі, в 1506 виїхав до Великого князя Василя Івановича із Золотої Орди». Чим запам’ятався народам Кавказу нащадок цього персонажа, гадаю, нагадувати не треба. Але ж кар’єра була «успішною»! Про адмірала Ушакова теж чули багато, а про те, що він тюрк з роду ординського хана Редега, знають лише одиниці.

Серед російського дворянства понад 120 відомих татарських родів. У XVI столітті серед дворян за чисельністю переважали татари. Навіть до кінця дев’ятнадцятого століття в Росії налічувалося приблизно 70 тисяч дворян, що мають татарське коріння. Це становило понад 5% від загальної кількості дворян усієї Російської імперії. Суворови, Апраксіни (від Салахміра), Юсупови, Аракчеєви, Голеніщеви-Кутузови, Кочубеї, Аксакови («аксак» означає «кульгавий»), Мусіни-Пушкіни, Бердяєви, Тургенєви… «Предок роду Тургенєвих мурза Лев Турген, а за хрещенням названий Іваном, виїхав до Великого князя Василя Івановича із Золотої Орди…» Цей рід належав до аристократичного ординського тухуму. Карамзіни (від Кара-мурзи, кримця), Тухачевські (їхнім родоначальником у Росії був Індріс, виходець із Золотої Орди).

Кому ставало краще від таких запаморочливих переміщень у просторі та політичному світогляді, ясно без пояснень. Якщо виривати гриби без міри, то грибниця виснажується і починає вмирати. І так тривало і триває до теперішнього часу: знаменитий радянський герой Олександр Матросов (Шакір’ян Юнусович Мухамед’янов), генерал Карбишев, ім’ям якого називали вулиці по всьому СРСР, співачка Алсу та горезвісна чемпіонка Аліна Кабаєва – всі вони, за великим рахунком, діти імперії, а не своєї батьківщини – Татарстану.

З башкортами те саме. Запитайте, хто для них Земфіра та Альберт Нурієв. Мені здається, швидше за радянсько-російські зірки сцени, ніж башкортські таланти. Росіяни, зрозуміло, називають обох не інакше, як російськими артистами.

А Степан Нефьодов – «російський скульптор зі складною долею» – так його репрезентують російські довідники! Тим часом псевдонімом «Ерьзя» скульптор позиціонує себе як сина фіно-угорського народу. Але де там, росіяни вже безповоротно підгребли Ерьзю під себе. Ще одне ім’я у брехливу скарбничку імперської величі.

Таких прикладів узурпації біографій чужих знаменитостей, крадіжки великих імен у російській історіографії сотні. Якщо якесь ім’я вдається врятувати від крадіжки, це або плід титанічних зусиль діаспори й опозиції, або ця конкретна біографія за якимись канонами не вписується у загальну схему. Наприклад, башкорт Закі Валіді, імам Шаміль чи український Мазепа.

Московити завжди в нас усе найкраще крали, привласнювали і приписували собі, а потім із нас же сміялися, коли ми намагалися довести, що це наше! У Єйську стоїть пам’ятник «Російському богатирю Івану Піддубному». Це при тому, що Піддубний, за простотою душевною, сам у своєму паспорті «росіянин» виправив на «українець», бо росіянином ніколи себе не вважав і росіянином ніколи не був. Його за це викликали до відділу радянської міліції й сильно побили. Так само і з татарами, і з башкортами, і з ерзя, і з усіма іншими корінними народами. «Все ваше – це наше, а все наше – це все моє!»

Політика експлуатації імен знаменитостей має на меті звеличення Російського тисячолітнього Рейху, прославлення його успіхів, заманювання в мережі імперії видатних представників підкорених народів та використання як підпори імперії, збереження таким чином колоніального статусу кво.

Перед очима постає показова ілюстрація до нашого дослідження, якраз на злобу дня. На призовному пункті гарним і гучним голосом добре вгодований професійний співак із відомим у республіці ім’ям під гармонь співає для мобілізованих, уже переодягнених у армійську форму, «Шаймуратов генерал». Чмобики розпливаються в заворожених усмішках – як же, до них зійшла республіканська знаменитість, селебріті. Того, що «російсько-імперський» співак після заходу поїде до ресторану, а чмобики до окопів, зачаровані бідолахи просто не в змозі усвідомити. Але це нічого, це навіть добре! Зараз їх поставлять у стрій, скомандують «рівняйсь-струнко», віддадуть необхідні розпорядження, а вони у відповідь дружно проскандують: «Хай живе цезар! Ті, що йдуть на смерть, вітають тебе!»

Напишіть відгук