Муфтії імперії: історія НЕ вчить

«В ісламі немає духовенства» – ця теза набуває нового змісту, якщо подивитися на підконтрольних Кремлю працівників «муфтіятів» і «духовних управлінь мусульман». Але політика Російської імперії – хоч би як вона називалася – щодо боротьби з ісламом дуже послідовна, лише засоби змінюються: офіційно іслам не забороняють, вдаючись до хитріших способів очолити те, що не вдалося перемогти. Ось що про це розповідає політолог, ісламознавець, публіцист Абдулла Рінат Мухаметов.

Великий православний місіонер і, як зараз кажуть, «ісламознавець у погонах» (він же – «ісламоїд»), Ільмінський так описував прийнятного для Російської імперії офіційного муфтія: «Для нас ось що потрібне було б, щоб інородець у російській розмові плутався і червонів, писав би російською з порядною кількістю помилок, боявся би як губернаторів, а й усякого столоначальника». Або ще такий критерій відбору: «Фанатик без російської освіти та мови порівняно кращий, ніж по-російськи цивілізований татарин, а ще гірший аристократ, а ще гірша людина університетської освіти».

Іншими словами, релігійним очільником мусульман йому бачився темний і дрібний персонаж, що дискредитував себе, який провалить будь-яку ініціативу. Домогтися «остаточного вирішення» ісламського питання у Росії в Ільмінського можливості у другій половині ХІХ ст. вже не було, то він став домагатися максимальної паралізації роботи духовного управління, в якого і так були зв’язані руки та ноги.

Професор Казанської духовної семінарії відомий власною системою русифікації та християнізації татар та інших народів Поволжя («освіти язичників»). Він був дуже активним по лінії Оренбурзьких магометанського духовних зборів (найбільших муфтіятів імперії), намагаючись виступати чимось на кшталт його держкуратора та ісламу загалом.

Це все дуже схоже на те, що налагодив «ісламоїд» Силантьєв при деяких муфтіятах уже в наш час, через 130 років.