Сьогодні жителі республіки згадують про те, що колись їхня батьківщина проголосила суверенітет. 11 жовтня 1990 року завдяки республіканській громадськості, завдяки Башкирському національному руху республіка набула державного суверенітету, тобто незалежності.

Коли росіяни зустрічають інших росіян десь за межами РФ, то завжди намагаються видати себе за представників інших країн або кудись утекти, розминутися, вдати, що не помітили один одного. Тому що вони ненавидять не лише інші народи, а й своїх одноплемінників.

І це цілком пояснюється не тільки неадекватною поведінкою багатьох росіян за кордоном, а й тим, що вони справді один одному вороги – імперія, створюючи росіян, «перемелювала» багато народів у єдине ціле, і цей процес відбувався досить тривалий час, формуючи певну модель поведінки новоспечених росіян.

Так само росіяни і воюють: коли їх беруть у полон, то вони здивовано й зачаровано говорять про згуртованість українців, тоді як самі навіть із бійцями свого підрозділу чи командою своєї бойової машини не особливо знайомляться.

А народам Ідель-Уралу немає потреби наслідувати таку ж поведінку росіян. Навпаки, варто триматися разом, триматися за своїх.

«Для Хаймарса ви всі росіяни», – говорять українці представникам поневолених Росією народів. Справді, розбиратися в сортах ваньок – заняття невдячне: окупант, який прийшов на українську землю зі зброєю, є росіянином за визначенням, оскільки його мета – просувати «русскій мір». Однак при цьому в українському медіапросторі поширюють тезу про те, що, влаштовуючи геноцид українців, Кремль одночасно знищує народи, які не змогли вирватися з імперії під час розпаду СРСР. Чи зможуть українці зрозуміти трагедію корінних народів? Ось що пише український Центр кризових комунікацій.

Іноді, читаючи статті про мовні дискусії в Україні, я із заздрістю думаю: нам би їхні проблеми! Адже у них із функціонуванням рідної мови все йде висхідною, а в нас – навпаки. Там, наприклад, воїни ЗСУ російського етнічного походження сперечаються про обов’язковість переходу на українську мову в повсякденному спілкуванні. Одні кажуть: «Ми російськомовні українські патріоти! Ніхто не сміє нас змушувати говорити українською, в окопах під обстрілами ми на українські звернення відповідаємо російською, і всім зрозуміло!» Деякі їхні «земляки» відповідають: «Але ж ми воюємо, зокрема, і за державну українську мову!»

Під час перегляду відео із сотнями та тисячами мобілізованих, які бездумно йдуть, куди їх ведуть, виникають мимовільні асоціації з переглядом старих кадрів хронік Другої світової, де гітлерівці ведуть великі колони радянських полонених. Вони можуть не йти: вони ще не виснажені, оскільки взяті в полон нещодавно, і їх у сотні разів більше, ніж конвоїрів, і конвоїри точно з усіма не впораються. Навіть якби загинула якась частина — більшість здолали би конвоїрів досить швидко. Але вони про це навіть не думають. Вони просто приречено йдуть. Хтось сподівається загубитися в дорозі та втекти, але таких одиниці. Більшість крокує, куди ведуть. Вся ця орвелівщина навіює відчуття безвиході. М’ясо розуміє, що воно м’ясо, і розуміє, що його ведуть на забій, а все одно йде. Бо всі йдуть.

Те, що ми спостерігаємо всі ці останні майже 9 років війни, — постійне підвищення ставок.

Московія вже майже всі свої карти розкрила — цілеспрямований геноцид українського народу більше не прикривається пропагандою, а навпаки, смакується нею та заохочується.

Нещодавнє інтерв’ю українського президента В. Зеленського кореспондентові ВВС зараз цитується багатьма виданнями. Він неприємно висловлюється про російських солдатів: так бояться вийти на вулицю з протестами, що готові йти на смерть, на війну, готові відразу ж здатися в полон ЗСУ, тільки не протестувати.

Початок можна прочитати тут.

Одна з бід Росії – її величезні розміри. Занадто велика, незграбна і погано керована. Занадто багата – весь розрахунок не на плоди праці, здобуті розумом, волею і потом, а на просто видобуті з дірки в землі майже дармові ресурси. Причому дірку викопали, використовуючи західні технології та машини. Занадто багатонаціональна, що за умов командно-репресивної форми господарювання теж стає негативом. Адже за фактом політики, що проводиться сьогодні, Росія монокультурна і мононаціональна країна. Національні прояви, що виходять за межі дозволеної норми, жорстоко припиняються. І це не глобалізація, як у всьому світі, а уніфікація, культурний геноцид.

Парламент України сьогодні ухвалив постанову «Про підтримку права на самовизначення народів Російської Федерації».

Останній у Росії носій алеутської мови Геннадій Яковлєв помер на Камчатці. Про це повідомив у себе в телеграм-каналі губернатор Камчатського краю Володимир Солодов.

Чи можна побудувати успішний в економічному плані Радянський Союз або економічно життєздатну Російську Федерацію? Ну, суто теоретично?

Як далеко манкурти готові зайти у зраді свого народу і що від них чекати далі? Наскільки ці хабірови, мінніханови й інші готові вистаратися перд окупантами? За прикладами далеко не треба ходити.

Ця послуга відразу ж почала мати великий попит. Так, за заявою віце-прем’єра Дмитра Чернишенка, нею вже встигло скористатися близько 70 тисяч невиліковно хворих на голову людей, для яких альтернативна евтаназія залишається останнім шансом закінчити своє життя, сповнене страждань і поневірянь.

Паралельно ці ж люди мають шанс узяти участь у «Грі в кальмара», де тільки ті, хто залишився живим, отримають приз — милиці й орден «За мужність». Хто буде спритнішим і хитрішим — зможе отримати деякі гроші для виплати кредитів та іпотек, у які держава попередньо вганяла населення заздалегідь.

Родичі добровольців отримують одноразову втішну виплату, яка залежить від наповненості бюджету місцевого регіону та щедрості влади: у Тиві давали живого барана, хтось отримав 3 мішки картоплі, а ось мешканцям Сахаліну видавали по 5 кілограмів риби на рило.

Видання Forbes повідомляє, що 700 тисяч людей залишили Росію після оголошення Путіним мобілізації. Увага, запитання! На скільки необхідно буде помножити цю цифру після перших безповоротних втрат серед мобілізованих і напередодні другого етапу могилізації?

На пошту «Вільного Ідель-Уралу» надійшло звернення від депутата Верховної Ради України Олега Дунди, члена правлячої партії «Слуга народу».

Ми цінуємо міжнародну увагу до наших народів та нашої боротьби за свободу. Нагадаємо, що 30 травня 2019 року Верховна Рада України ухвалила Постанову, якою засудила систематичні та масові порушення Росією прав корінних народів у Російській Федерації. У документі йшлося про переслідування конкретних організацій та активістів, необхідність підтримки наших національних рухів. На жаль, важливий документ так і не був повністю втілений – Україна досі не стала майданчиком для тих народів, які бажають звільнитися від гніту Москви.