Літератори-колонізатори

Літератори-колонізатори

Нас учили знати літературу московитів краще за літературу свого народу. Точніше, для імперії було би краще, щоб наших національних літератур не було зовсім. Чого ж саме нас навчали?

Боятися та поважати колонізаторів. Тільки цього.

Цитата:

«— І все пішки?

— А то як же-с, там же не проїжджа дорога, зустріти нема кого, а зустрінеш, так не зрадієш, кого здобудеш. Мені на четвертий день чувашин показався, один п’ять коней жене, каже: «Сідай верхи».

Я побоявся і не поїхав.

— Чого ж ви боялися його?

— Та так… він якось мені непевним здався, а до того ж не можна було й розібрати, якої він релігії, а без цього на степу страшно. А він, безклепкий, кричить:

«Сідай, — кричить, — веселіше, двоє їхатимемо».

Я говорю:

«А хто ти: може, у тебе Бога нема?»

“Як, — каже, — нема: це у татарина бока немає, він кобилу їсть, а в мене є бок”.

“Хто ж, — кажу, — твій бог?”

«А в мене, — каже, — все бок: і сонце бок, і місяць бок, і зірки бок… усе бок. Як у мене немає бок?

«Все!.. гм… все, мовляв, у тебе бог, а Ісус Христос, — кажу, — тобі не Бог?».

«Ні, — каже, — і він бок, і Богородиця бок, і Ніколач бок…»

“Який, — кажу, — Ніколач?”

«А що один на зиму, один на літо живе».

Я його похвалив, що він поважає російського Миколу Чудотворця.

«ЗАВЖДИ, — кажу, — ЙОГО ШАНУЙ, ТОМУ ЩО ВІН РОСІЯНИН», — і вже зовсім було його віру схвалив і зовсім з ним їхати хотів, а він, дякую, розговорився і вибовкав.

«Як же, — каже, — я Ніколача шаную: я йому на зиму нехай хоч не кланяюся, а на літо йому двогривенний даю, щоб він мені гарненько берег корівок, так! Та ще на нього одного не сподіваюся, то Кереметі бичка жертвую».

Я й розсердився.

«Як же, — кажу, — ти смієш на Миколу Чудотворця не сподіватися й йому, РОСІЯНИНУ, ЛИШЕ ДВОГРИВЕНИЙ, А СВОЇЙ МОРДІВСЬКІЙ КЕРЕМЕТІ ПОГАНІЙ ЦІЛОГО БИЧКА! Пішов геть, — кажу, — не хочу я з тобою… я з тобою не поїду, якщо ти так Миколу Чудотворця не шануєш».

І не поїхав: попкрокував на повну силу, не встиг схаменутися, дивлюся, надвечір третього дня вода завидніла і люди».

Н. С. Лєсков, «Зачарований мандрівник».

Такі ж чи схожі «випади» у бік різних народів імперії є практично в усіх її російських літераторів — і ви можете у цьому переконатися.

Корреспондент

Напишіть відгук