Переклад: «Ось так наші померли. Тут всю нашу техніку розвалили, мертві повсюди лежать. Страшно, хлопці, дуже страшно. Ось що від нього залишилося — он стегно, ще спалили, страшно».

Іти вбивати не страшно було, а як їх побили — то вже страшно?

Інвалід із дитинства Єгор Тимофєєв вирішив розвінчати чергову ура-пропаганду про «доступність» Чувашії для колясочників. Мінтранс визначив Шупашкар на 16-те місце за доступністю міського середовища. Писали, звісно, що захотіли. Ніхто насправді це не перевіряє.

В Алабузі сталося те, що мало статися, про цю фатальну неминучість усі знали. З самого початку! Але намагалися не говорити вголос і навіть не думати — гнали погані думки. Може, й правильно чинили, але… Хотілося б, аби батьки розуміли, куди вони відправляють своїх дітей, і якнайменше слухали брехні про те, що їхні сини та дочки допомагають захищати батьківщину. Насправді їхні чада допомагають убивати мирних людей за тридев’ять земель від батьківщини! Людей, які їм нічого поганого не вчинили.

Усі попередні події, що призвели до двох розпадів кремлівських держав, розпочиналися в їхніх столицях — Пітері та Москві. Кремль врахував ці уроки історії і вирішив подібного не допускати.

Тому і Москва, і Пітер практично не відчувають ніяких криз і війни. Вони вигрібають для війни населення колоній і завозять найманців із різних країн, намагаючись у жодному разі не чіпати столицю та колишню столицю. Вони забрали собі більшу частину ППО тощо. У них не буває ні дефіциту палива, ні масштабного стихійного лиха — тому що їх обережно оберігають на наші з вами гроші. Ніхто не рятуватиме Поволжя від нинішнього паводку тощо, зате в Москві ніколи його не допустили б.

Мінніханов сказав, що Москва посилає населення Татарстану відстоювати інтереси Кремля, але у відповідь Москва не захищатиме населення Татарстану від відплати за участь у війні та не захищатиме робітників на військових заводах — люди найдешевший ресурс, тому їхню втрату Москва завжди може собі дозволити, а ось ракети дуже дорогі, тож ніхто не витрачатиме їх на захист неба в колоніях.

Про взяття Парижа сказав, про взяття Берліна сказав, а про взяття Казані не сказав… Забув, чи що? Чи не дуже зручна правда?

Московити настільки в шоці від таких можливостей противника, що стали навіть звинувачувати Казахстан — мовляв, Україна ніяк не могла і дрони пускали з території Казахстану.

Виявляється, у Воронежі підбивали підсумки Всеімперської премії «Туристичні міста». Колонії змагалися за найкращі відгуки від господарів із метрополії. З 64 міст переможцем у категорії «найкраще місто етнокультурного туризму» став Саранськ. Колоністи, що сиділи в журі, найбільше оцінили саме танці, їжу та сувеніри, а не практично повну відсутність ерзянської мови, архітектури та навіть ерзянського одягу на вулицях міста. Але колоніальному журі це й до чого.

86 тисяч мешканців Башкортостану із 313 населених пунктів опиняться у зоні затоплення – посміявся окупаційний «прем’єр» Башкортостану Андрій Назаров.

Саме посміявся, адже щороку така ситуація, а не робиться взагалі нічого, щоб їй запобігати. І не робитиметься. Хіба це комусь треба?

Звісно, злякалися! Таджики злякалися. Зрозуміло, вони розуміють і передбачають можливі ексцеси. Пояснення причин паралізуючого страху зрозуміле й інтелектуалам, і примітивам. Таке навіть біологічно доходить, як до переляканого собаки, на очах у якого господар показово відшмагав ременем собаку-ляльку за завдану шкоду — живий собака скромненько відповзає вбік і про всяк випадок підтискає хвіст. Прошу не ображатись на порівняння з собакою — просто приклад дуже показовий. Та всі ми зараз у становищі цього слухняного собаки — нам показують, що з нами може статися, і ми смиренно мотаємо на вус.

Подібне може статися в будь-якій країні, але не будь-яка країна вихваляється, як будує потьомкінські села в чужій країні, коли у себе навіть необхідного немає.

Ця стіна, як сама Росія, здається монолітною, що стоїть намертво. Трохи штовхнеш — упаде.

13 шахтарів уже більше тижня перебувають під завалами на копальні «Піонер» в Амурській області. Серед них п’ятеро вахтовиків із Башкортостану.

«Традиційно, в Росії ніхто не несе жодної відповідальності за те, що трапилося. Ні голова Башкортостану, мешканці якого потрапили в біду, ведені бідністю та безробіттям у республіці. Ні губернатор Амурської області, на території якої сталася катастрофа. Ні Путін, який усе контролює, але ні за що не відповідає», — коментує «Республіка Йорто».

Пам’ятається, у відповідь на нашу статтю про переписування Москвою канонів ісламу піднялася хвиля обурення: «Неможливо, неймовірно! Коран написаний арабською, і його не можна перебрехати».

Але не так. Якщо взяти під контроль усі ЗМІ, закрити доступ населення до книг і зарубіжних інтернет-ресурсів, підгодувати імамів — переписати іслам цілком вдасться. Зрозуміло, не для всіх, лише для населення РФ. Уже зараз доводиться сумніватися в тому, наскільки достовірно перекладено Коран російською мовою (або національними мовами) у різних виданнях, особливо нових, припутінських. Арабською мовою далеко не всі володіють такою мірою, щоби читати його в оригіналі.

Традиційна акція «Мин татарча сөйләшәм» («Я розмовляю татарською») багато років проходила в Казані на центральній вулиці Баумана. Два роки тому її перемістили на площу театру Камала. Цього року акцію відправили ще далі від центру, і вона пройде біля будівлі цирку.

Цікаво-сумний факт: кількість найактивніших авторів усіх 7-ми національних мовних розділів Вікіпедії в республіках Ідель-Уралу не перевищує 400 осіб, а загальна кількість написаних статей — менше 700 тисяч. Для 7-ми мов. Тоді як кількість загиблих на війні вихідців саме з Ідель-Уралу — понад 10 тисяч людей, і це лише за останні 2 роки, без урахування попередніх 8 років війни, де загинуло 14 тисяч осіб з обох сторін.

Про трагедію в «Крокус-сіті» сказано вже стільки, що можна знайти версію того, що відбувається, на будь-який смак, для найдосвідченішого (навіть перекрученого) любителя політичних інтриг: тут і різні теорії змови; й авторитетні, аргументовані за найвищим розрядом, версії наймодніших експертів-політологів; і буйним квітом аналітичні виступи колишніх військових і спецслужбистів різних країн світу з різних політичних таборів.

Намагатися щось додати від себе в такій ситуації було б надзвичайно самовпевнено й нескромно — ну, хто я такий, щоб тягатися з маститими, досвідченими в хитросплетіннях геополітики заслуженими мужами? Може, краще промовчати?

Прошу мене пробачити, але не втримався… Вставлю і свої п’ять копійок, максимально лаконічно, не претендуючи на винятковість і оригінальність. Просто особисті рефлексії на цю тему та деякі історичні паралелі, що напрошуються…

Ну наприклад…