«Тираспольський цукор», або «Тридцять років бомбили/пригнічували Придністров’я»

Путіну з Патрушевим терміново треба організувати якусь заварушку на кордоні з Молдовою — для виправдання тиску на молдавський уряд і відкриття другого фронту в тилу ЗСУ (славнозвісні «заходи військово-технічного характеру»).

Ймовірно, найближчим часом варто очікувати на «акти насильства», інспіровані владою «ПМР» та спецслужбами РФ. Вони дуже допоможуть у пропаганді кремлівської брехні про необхідність «захисту народу Придністров’я». Винних, як ви розумієте, вже призначено — Кишинів, Київ, кровожерна «молдавська воєнщина» та безжальні «українські нацисти»! Можливо, приводом стануть будь-які демонстративні порушення хисткої рівноваги між Тирасполем і Кишиневом в адміністративно-господарських, економіко-політичних чи військових питаннях. Вигадати форму такої провокації керівникам «ПМР», які перебувають у Кремля на «повному державному забезпеченні», допоможуть фахівці з ФСБ. Це їхня пряма робота, і вони таке добре вміють робити. Методику налагоджено у Чечні, Грузії, на українському Донбасі. Та й у самій Москві та Рязані ФСБшники непогано попрацювали.

Пам’ятаєте, сподіваюся, 23.09.1999 р., коли групу терористів було застукано в Рязані за закладенням гексогену в житловий будинок на вул. Новоселів, 14/16. Наступного дня, 23.09.1999 р., прес-центр МВС РФ повідомив, що експрес-аналіз речовини у мішках показав наявність гексогену. То був шок. Щойно в Москві (8 і 13 вересня) гексоген-тротиловою сумішшю було підірвано ще два будинки, так само вночі, понад 200 людей загинуло. Новина тут же пролунала на всю країну. Обласне УВС та ФСБ стояли на вухах і через кілька днів вирахували місцезнаходження підозрюваних (ті жили на орендованій квартирі в Рязані). І тут головна контора ФСБ на Луб’янці виступила із заявою: це був не теракт, а навчання, не гексоген — а цукор, а підозрювані — співробітники ФСБ. Вони «перевіряли пильність» у країні. З того часу вираз «рязанський цукор» став крилатим.

Сьогодні, читаючи свіжоприйняте звернення депутатів усіх рівнів «ПМР» до Ради Федерації Держдуми РФ, розумієш: ці депутати-«ківали» підібрані таким чином, що не здатні навіть до здорового глузду, не те що до опору. Дружно проголосували за запрошення до пекла, на війну! Ідуть второваною доріжкою невизнаних Абхазії з Осетією та «ДНР/ЛНР». Страшенно бояться лише «нападів НАТО і підступів Молдови», за рахунок якої, за великим рахунком, і живуть. І, звичайно, України, яка їх зроду не чіпала і завжди намагалася триматися від їхньої псевдо-республіки подалі.

На думку військових експертів, російський десант у «ПМР» технічно дуже складний і малоймовірний — майже самогубний, адже летіти доведеться через території, що контролюються силами ППО України, які стоять на бойовому чергуванні. А без такого десанту придністровські вояки мають не дуже гарну перспективу.

The Military Balance 2022 р. говорить про наявність у регіоні 1500 кадрових військових армії РФ, кількох Мі-8 та семи ударних Мі-24. З відкритих джерел відомо, що кадрові війська РФ у ПМР мають до 100 одиниць бронетехніки. Плюсуємо сюди формування самого «Придністров’я» — загалом до 8 тисяч «багнетів», до 40 танків Т-64 і Т-72, до 240 ББМ і до 40 РСЗВ. Як бачимо, техніки небагато, і її готовність до експлуатації може викликати сумніви, як і, як і забезпеченість пальним і комплектуючими.

Оскільки більшість підрозділів кадровано, то для «ПМР» велику роль грає мобілізаційний чинник. Наскільки сили «ПМР» можуть збільшити свою чисельність? Цифри можна побачити різні — від 25 до фантастичних 115 тисяч резервістів. На практиці огляд людських ресурсів призовного віку, проведений у 2017 році, зміг зібрати 39 тисяч чоловіків призовного віку. Хоча деякі жителі регіону ставлять під сумнів цю цифру, вважаючи, що її треба ділити навпіл.

У сумі сил може і не вистачити для вирішальної переваги навіть над «лише» армією Молдови, яка має епітет «найслабшого війська Східної Європи».

Росія ж, працюючи перевіреними методами, намагається втілити «донбаську послідовність»: спочатку «розгойдування» Молдови та перетворення її на сателіт Кремля, а вже потім використання території країни як можливої бази для гіпотетичного відкриття «другого фронту» проти України. А поки що Москва вже встигла звинуватити Україну в нібито підготовці вторгнення в невизнану «ПМР».

Допускається, що для початку процесу для легітимізації спіралі насильства Москва запустить у роботу алгоритм «провокація — пропаганда — військове втручання». Тому ми чекаємо на ходи Москви в дусі «рязанського цукру» чи чогось порівнянного з провокацією в Гляйвіці, коли ввечері 31 серпня 1939 року за наказом Гітлера група співробітників нацистської служби безпеки ЦД імітувала захоплення поляками німецької радіостанції в цьому невеликому німецькому місті.

Повторюю, такі провокації завжди спрацьовували! І як «казус беллі», і як привід посилити моральний тиск на супротивника, на Україну, звинувативши її в усіх бідах. Коли такий підступний агресор, як Росія, збирається напасти на жертву, намагається не постраждати в очах громадської думки, і тут звинувачувати іншого — абетка його війни.

Тривалий час Молдова не могла і не хотіла повертати територію ПМР під свій контроль через економічно-політичні наслідки для решти країни. Її влаштовував наявний останні 30 років порядок речей. Сьогодні Україна має пробудити Молдову до більш рішучих дій. Про силу, яка проведе деокупацію, Україна зможе домовитись із Молдовою.