Прокинутись і подумати

Зрозуміло, що свідомі татари зараз стоять перед важким вибором, і розпочинати боротьбу їм страшно через можливий програш. Але починати з чогось треба. Починати, доки не пізно. Якось демонструвати, що є незгодні, що народ розуміє хибність обраного Москвою шляху. Адже татари вже сьогодні зазнають втрат, небачених раніше, кількість загиблих на непотрібній війні вимірюється тисячами. Будь-яким способом треба ставити владу перед фактом: татарські патріоти не згодні покірно ставати гарматним м’ясом. Татарському народу потрібно інше – народжувати та виховувати дітей, бути господарями у своїй Республіці.

Прикладів репресій проти інакодумців сила-силенна, на будь-який смак, від трагічного – відправлення батька в СІЗо, а його дитину в інтернат (за дитячий малюнок у пронизаній російським шовінізмом татарській школі) до комічних – арешти за просто чистий аркуш канцелярського паперу формату А-4 в руках у старенької чи молодої дівчини. При цьому всі бачать: кількість трун, що надходять, зашкалює, але народу вперто продовжують твердити, що це фейки, що ми перемагаємо, обстоюючи свої національні цінності, ми йдемо вперед і ось-ось удруге візьмемо Берлін. Ті, хто розуміє, що справа швах, намагаються запіскаритися глибше і вдавати, що нічого не відбувається. Об’єднує багатьох лише визнання України, на яку самі напали, винною у війні та жертвах серед мобілізованих татар. Такі йдуть у загальному строю, співають спільну переможну пісню, хвацько скидають руку під слова «я русскій», зрікаючись свого народу одночасно зі зреченням здорового глузду.

Що можна сказати про трясовину кошмарного фашистського сну? Як оцінити ступінь татарського заціпеніння та мовчання? Слава Аллаху, це таки не поголовне явище. Не всі мовчать, дехто намагається висловлюватися і висловлювати протест. Виглядає це іноді комічно і піддається осміянню. Самовіддана позиція, заклик до відкритого протистояння викликають у філістерів переляк і обурення: як же, це загроза для їхнього благополуччя. Опозиціонерів піддають остракізму різних видів, лають за відірваність від реалій та революційний романтизм і відразу звинувачують у переході на боці ворога, розгойдування човна мирного життя в РТ. Спробуй їм догоди! А чи варто догоджати?

Автор вважає, що не варто. Краще, на його думку, підтримувати будь-які, навіть смішні прояви щирої незгоди, боязкі спроби впливати на ситуацію, яка затягує народ Республіки в національну катастрофу. І постаратися за будь-яку ціну донести до татар розуміння перспективи на найближче майбутнє. Критичний погляд на те, що відбувається. Щоб, наприклад, усвідомили: будівництво військового заводу з виробництва безпілотників робить територію цього підприємства у татарській глибинці законною метою противника. Що рекрутування татарських хлопців у добробати сприймається в міжнародному праві як військовий злочин, за який колись доведеться розплачуватися. Що військові збитки, завдані Татарстаном, як членом РФ, стороні противника, буде розгорнуто під режим репарацій і реституцій і вимагатиме від нашого народу грошових виплат чи відшкодування збитків нашою татарською нафтою, промоустаткуванням, с/г продуктами, будматеріалами тощо. Чи ви вважаєте, що все буде прощено?

У автора внаслідок цих сумних думок спостерігаються прояви емпатії до наївних іскорок самостійного мислення у його земляків, які раніше ніяк не помічені в протестних акціях. Люди починають думати… Хтось, молодий і сильний («з посмішкою барса») може взяти участь у збройній боротьбі за Вільний Татарстан. Хтось лише готується до участі в акціях протесту, визначаючи для себе, по який бік барикади він готовий стати. Хтось підтримує активістів антивоєнного та націонал-демократичного руху грошима для сплати драконівських штрафів. Хтось лише починає прислухатися до голосу опозиції та дізнаватися про існування альтернативних поглядів на політичні події, про роботу Уряду Татарстану в екзилі, про заарештованих і репресованих громадян РТ. Є такі, хто виходить на одиночні пікети зі смішними хитрощами в написанні антивоєнних плакатів, шифруючи та кодуючи свої думки. Ймовірно, їм найстрашніше – це люди далекі від політики та боротьби, їм є що втрачати, але совість не дозволяє мовчати, і вони виходять. Найважче тим, хто шукає свій шлях і вагається – встати чи пригнутися. Давайте всі разом згадаємо таких у нашій молитві і попросимо Аллаха допомогти їм зміцнитись у праведному рішенні.