Бюджет Ідель-Уралу — це наш бюджет, а борги Московії — це борги Московії!

Хай пробачать мені читачі, доведеться трохи повторитися, звертаючись до теми матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну агресивною війною. Один із зроблених нами раніше висновків полягав у тому, що варіанти рішень, що приймаються основними суб’єктами повоєнного політичного розкладу, залежатимуть від того, хто оголосить себе правонаступником РФ. Адже Путін запустив такий маховик подій, що розраховувати на подальшу незмінність світу не доводиться. Може скластися так, що всім не до репарацій буде.

Якщо Росія гіпотетично програє у війні, то постає питання про відшкодування збитків, завданих країною-агресором стороні, що потерпіла. Національні республіки у разі можуть нести солідарну відповідальність. Посилала республіка своїх хлопців на війну — посилала, завдавали ці хлопці шкоду країні-жертві агресії — завдавали. Значить, платіть! Грошами, товарами, матеріалами, сировиною, повертайте вкрадене та вивезене. Держава має право вимагати компенсацію за шкоду, заподіяну здоров’ю її посадових осіб і громадян. Компенсується не лише матеріальна шкода, а й моральна, наприклад, втрата рідних і близьких, біль і страждання, образи. У міжнародній юридичній практиці у разі незаконного позбавлення волі суди виносили рішення про виплату потерпілому фіксованої суми за кожний день утримання.

Це і називається матеріальною відповідальністю у міжнародному праві та виражається у формі реституцій і репарацій.

Загалом, реституція є первинною. Це повернення незаконно вилученого майна в натурі. Скажімо, вивезли окупанти весь автобусно-тролейбусний парк із якогось українського обласного центру. Чи всі машини швидкої допомоги, чи всі спеціалізовані пожежні машини. Або все сучасне дороге імпортне обладнання із спеціалізованого онкологічного центру. Або культурні цінності з музеїв, картинних галерей і наукових бібліотек. Будьте ласкаві, поверніть!

Однак реституція може бути неможливою (наприклад, у разі знищення музею) чи недостатньою для повного відшкодування шкоди. Розгромлені трансформаторні підстанції, ТЕС, ТЕЦ, заводи, фабрики, сільгосппідприємства, школи та лікарні, житлові будинки — їх у натурі не повернеш. Тут застосовуються репарації, покликані забезпечити повне відшкодування збитків.

Але нам насамперед цікаво, а чи платитимуть репарації татари з башкортами, буряти з чеченцями тощо?

У міжнародному праві питання про правонаступність і правоспадкування регулюється низкою конвенцій, загальний принцип яких — якщо успадковуєш активи, то приймаєш на себе і борги із зобов’язаннями. Приклад — поділ майна колишнього СРСР. Радянські борги взяла на себе Росія, заявивши іншим союзним республікам, що забирає при цьому й усі радянські активи: закордонні вклади, закордонну нерухомість, Алмазний і Золотовалютний фонди, усі гроші Ощадбанку. Все разом набагато перевищувало розмір боргів СРСР. Отже, РФ у накладі не залишилася. Але, наприклад, Україна цей «справедливий» поділ радянської спадщини не визнала, оскільки багато з того, що було створено за 70 років існування Совка спільними зусиллями всіх народів, пролетіло повз кишені простих українців та скарбницю їхньої нової держави. До того ж, суверенна Україна продовжила державність УНР (1917-1921 рр.), а до складу СРСР входило інше утворення — Українська РСР, створена росіянами у м. Харкові 1919 р. внаслідок агресії на її територію. 

За борги пенітенціарного закладу зеки відповідальності не можуть нести! 

З претензіями, перепрошую, звертайтеся до адміністрації в’язниці. Тюрми народів! Точно такий же принцип застосовується і до Латвії з Литвою, і до Грузії з Молдовою. Вони не правоуспадковують СРСР, тому жодних репарацій і реституцій, у разі чого, платити не повинні.

Цілком імовірно, що при появі на карті світу нової демократичної держави, що звільнилася від колоніального гніту, тягар репарацій на неї не буде поширено. Якщо тільки вона не стане претендувати на спадщину метрополії, що припинила своє існування. Що мається на увазі? Якщо, умовно, Татарстан набуде справжнього суверенітету і вийде зі складу РФ, не претендуючи на майно РФ за межами Татарстану (золотовалютні резерви, фінансові активи в зарубіжних банках, нерухомість за кордоном та ін.), то застосовувати до нього реституції та репарації не буде підстав.

Але тільки чи погодиться з таким рішенням Україна, залишається на сьогодні загадкою. І в кого вистачить совісті дорікнути країні, яка зазнала таких страшних жертв, що їхні наслідки будуть відчутні ще десятиліттями, у завищених претензіях до громадян колишньої країни-агресора? Розгромлена країна може цілком обґрунтовано засумніватися в тому, що національні республіки повністю «перекувались»: змінилися в політичному плані, реформували власну державність, відкинули колоніальне минуле, усвідомили та засудили вчинки попередньої влади та готові співпрацювати відповідно з міжнародними нормами.

Тож про всяк випадок нам усім варто приготуватися до певної міри колективної відповідальності за національні батальйони, за військові злочини, за випуск продукції військово-промислового комплексу (боюся, нам таки згадають «Алабугу» із заводом з виробництва шахедів). Список таких претензій може бути дуже об’ємним, і невідомо, чи суди будуть прихильні до Нових Демократичних Республік Пост-Росії. Питання їх матеріальної відповідальності залишається відкритим.