Репарації та реституції: чи точно доведеться платити?

«Все! Все, що нажито непосильною працею…» (зубний лікар Антон Семенович Шпак)

Тут нещодавно постало питання прикладного значення. Про правонаступництво та репарації.

Якщо Росія гіпотетично програє у війні, то постає питання про відшкодування збитків, завданих країною-агресором потерпілій стороні. І чи не доведеться національним республікам виплачувати репарації разом із Москвою? Здавалося б, логіка є: посилала республіка своїх хлопців на війну – посилала, завдавали ці хлопці шкоду країні-жертві агресії – завдавали. Значить, платіть – грошима, товарами, матеріалами, сировиною. Це називається репарація. Вам визначають термін виплат та їх розмір. Буває ще й реституція – повернення незаконно вилученого майна в натурі. Наприклад, якщо з якогось українського міста вивезли до РФ… про унітази та пральні машини ми не згадуємо, це дрібниці… скажімо, вивезли весь автобусний парк разом із тролейбусами. Чи всі машини швидкої допомоги, чи всі спеціалізовані пожежні машини. Або все сучасне дороге імпортне обладнання із спеціалізованого онкологічного центру. Будьте ласкаві, поверніть! Розгромлені трансформаторні підстанції, ТЕС, ТЕЦ у натурі не повернеш, тут застосовуються репарації.

Так, повернімося до нашого питання.

Чи платитимуть репарації татари з башкортами, буряти з чеченцями тощо? Чи, наприклад, якби змусили Радянський Союз платити репарації Афганістану, де шураві так успішно будували дитячі садки та проводили воду в посушливі райони, що знищили три мільйони мирних жителів? Чи мали всі республіки солідарно з РФ (правонаслідницею СРСР) платити репараційні відрахування? Наприклад, Україна? Чи повинна вона (знову ж таки, гіпотетично) як учасниця окупації заплатити за принесену до Афгана розруху?

У міжнародному праві питання про правонаступність і правоспадкування регулюється низкою конвенцій, у деталі яких занурюватися вважаю зайвим. Загальний принцип такий: якщо успадковуєш активи, то приймаєш на себе і борги з зобов’язаннями. Приклад – поділ майна колишнього СРСР. Більшу його частину заграбастала Росія, заявивши іншим республікам, що, мовляв, ми ж розплачуватимемося з боргами, ось усе й забираємо. Забрали закордонні вклади, закордонну нерухомість, Алмазний і Золотовалютний фонди, усі гроші Ощадбанку, багато чого забрали… Все разом перевищувало розмір боргів СРСР, тож РФ у накладі не залишилася. Згадую карикатуру тих часів: стоять поруч росіянин та українець, росіянин запитує – як ділитимемо, по-братськи? Ні, відповідає українець, краще чесно!

Так от, Україна цей «справедливий поділ» радянської спадщини не визнала, оскільки багато з того, що було створено за 70 років існування Совка спільними зусиллями всіх народів, пролетіло повз кишені простих українців і скарбницю їхньої нової держави.

До того ж суверенна Україна продовжила державність УНР (1917-1921 рр.), а до складу СРСР входило інше утворення – Українська РСР, створена росіянами у м. Харкові 1919 р. внаслідок агресії на її територію.

За борги пенітенціарного закладу зеки відповідальності нести, даруйте, не можуть! Оскільки Україна війни в Афганістані не розпочинала, а своїх синів посилала на колоніальну війну за рішенням українського колабораціоністського уряду, сформованого зі ставлеників Кремля, то з претензіями, перепрошую, звертайтеся до адміністрації тюрми. Тюрми народів!

Точно такий же принцип застосовується і до Латвії з Литвою, і до Грузії з Молдовою. Вони не правоуспадковують СРСР, тому жодних репарацій та реституцій у разі чого платити не повинні.

Імовірно, що у разі появи на карті світу нової держави, що звільнилася від колоніального гніту, тяжкість репарацій на неї не буде поширена. Якщо тільки вонв не стане претендувати на спадщину метрополії, котра припинила своє існування. Що мається на увазі? Якщо, умовно, Татарстан набуде справжнього суверенітету і вийде зі складу РФ, не претендуючи на майно РФ за межами Татарстану (золотовалютні резерви, фінансові активи в зарубіжних банках, нерухомість за кордоном та ін.), то застосовувати до нього реституції та репарації не буде підстав.

Тут ми розглянули загальні принципи вирішення питань відшкодування збитків, завданих війною. На практиці варіанти рішень залежатимуть від політичного розкладу – хто оголосить себе правонаступником, наскільки сильним він буде, щоби відібрати у сусідів частину спірного майна та різних активів? Чи будуть сусіди мовчки дивитися на те, як їх грабують, чи протестуватимуть? Якщо стануть, то яким чином? Це може бути темою для наступних (у віддаленій хронології) статей автора. Для тих, хто чекати на розвиток теми в жанрі публіцистики не хоче, можна порекомендувати вивчення творів із розряду «Постапокаліпсис», якими зараз наповнена літературно-мистецька сфера. Адже російський Верховний Правитель запустив такий маховик подій, що розраховувати на подальшу незмінність світу особливо не доводиться. Може статися таке, що й на репарації всім начхати буде, та й виплачувати їх не буде з чого!