Військова дисципліна – вона така штука! Вона цивільним співгромадянам незрозуміла, і навіть не всім військовим відразу прийнятна. Деякі приходять на службу і думають, що їм тут звичайне цивільне поводження буде… Що оточать їх повагою й увагою, як тещу, яка в гості приїхала! Ага, як би не так! Зовсім не так! Тому й трапляються ексцеси різні, що не вимагають гучного оголошення на весь білий світ.
З одного боку, всі ці новобранці, що прибувають, можуть бути і праві, як той новопризваний з Підмосков’я, що репетував на полковника. Чому, мовляв, нас не готують до бойових дій, щоб ми були, як американський Рембо, а вже десять днів змушують стройовим кроком по плацу ходити? Питання, безумовно, правильне, але якби наш герой тихенько до полковника підійшов та ввічливо запитав… так і так, чи не можна отримати індивідуальні роз’яснення щодо влаштування виданої автоматичної стрілецької зброї? Або про те, з якого боку РПГ-7 стріляє? Може, все б і обійшлося, може, і потрапив би наш військовий у якесь тихе місце служити, від фронту подалі, а не за ґрати на п’ять років… Але що ж тут удієш, земляки, полковника армійського голосно лаяти має право лише вищий начальник чи перевіряючий із інспекції, що приїхала до частини. Не подумав призваний товариш, порушив військову субординацію, за що поплатився.
Читати далі