Про символи та знаки

Про символи та знаки

Чому ж таки ставити православні церкви в мусульманських районах можна, а побудувати мечеть у місті з численним мусульманським населенням не можна? Жодних раціональних пояснень тут не існує, офіційні причини заборони влади на місцях і не збираються оголошувати, просто мусульманам дають зрозуміти, що «ні» – і все. Тлумачте, як хочете!

У зв’язку із порушеною темою хочу навести приклад.

Як ви гадаєте, шановний читачу, навіщо проросійські сили у 2007 р. поставили в українській Одесі пам’ятник імператриці Катерині ІІ і всюди позиціонували її як засновницю самого міста? Хоча вже давно відомо й українським історикам, і російським, що ніякого міста Росія там не заснувала, бо воно вже існувало задовго до появи російських військ. У XIII-XIV століттях на місці сучасної Одеси була розташована пристань генуезьких суден Дженестра (у перекладі з італійської – «дрок», рослина, яка часто зустрічається у причорноморських степах). У XV столітті з’являються перші згадки про поселення Качибей під контролем Великого князівства Литовського. У XV столітті замок Качибей був зруйнований внаслідок татарських і козацьких набігів, і торгове місто занепало. Пізніше його відбудували кримські татари та назвали Хаджибей. Місто отримало від Блискучої Порти особливий статус і монополію на вивіз зерна. Почалося будівництво турецької фортеці Єні-Дунья (від турецької «Новий світ»). У другій половині XVІІІ століття в результаті низки російсько-турецьких воєн Російська імперія приєднала до себе території, відвойовані в імперії Османа. А далі російська цариця Катерина діяла за звичайним російським лекалом: прийшли, оголосили все навколо своїм, споконвічним, і «заснували» місто Одесу. Насправді ж імператриця лише видала рескрипт про створення та розвиток нового торговельного порту.

Пам’ятники такого роду – це свідчення бажання певних політичних сил позначити терени як свої. Претензія на верховенство їхньої ідеології, на правоволодіння думками та прагненнями людей, які проживають у деяких адміністративно-географічних межах: тут говорять російською, співають російські пісні, стоїть пам’ятник російській цариці, тут відбувалися важливі історичні події за участю особистостей, які представляють вищезазначену ідеологію та ін. Значить – НАШЕ!

Пам’ятаєте величну статую радянського солдата в німецькому Трептов-парку в Берліні? Як на вашу думку, навіщо Совєти цей монумент звели? На честь порятунку німецької дівчинки, що її тримає на руках російський солдат? Хотілося б вірити, але якось це не співвідноситься з поведінкою тих самих радянських солдатів, які ґвалтували всіх німкень поспіль – від 8 до 80 років за мовчазного потурання військового керівництва радянської армії. Здається, все-таки роль пам’ятника в Трептов-парку дещо інша!

Так у Криму «російські козаки» (у лапках тому, що які могли бути козаки на території тюркського Кримського ханства? звідки їм там узятися?) у 2008-2012 роках. ставили свої «поклонні хрести» на в’їзді в татарські селища – мітили територію. А при спробах киримли знести, до шайтана, неприйнятні в цьому місці символи влаштовували цілі битви з місцевими правоохоронцями. Серед затриманих поліцією «козаків» були переважно «понаїхалі» на проживання в Крим із російських областей демобілізовані військові та просто тітушки, завезені з російської глибинки. Очолював «кримське козацтво» отаман із Челябінська, колишній «капвторанг» ВМФ РФ із дворічним стажем проживання на українському півострові. Ці інспіровані російськими спецслужбами акції нічого спільного з вірою та релігією не мають, адже киримли ніколи, з моменту повернення на батьківщину, не виступали проти християн і послідовно займали позицію толерантності та віротерпимості стосовно сусідів. Дуже важко звинуватити кримтатар у релігійній ворожнечі, ознайомившись із фактами, що мали місце під час російської окупації Криму. Мається на увазі пропозиція вести служби Православної Церкви України в мечетях киримли, після того, як українців виганяли з православних храмів, що належали їм, у низці міст півострова.

Тепер ми легко зможемо провести ниточку, яка пов’язує російську звичку мітити території, з подіями навколо православного храму в Уфі (принизити «інородців»), зі знесеним пам’ятником лідеру башкортського національно-визвольного руху Закі Валіді, чорносотенними виступами проти будівництва мечеті в Москві та ін.

Імперська Росія дуже боїться прояву національної самосвідомості у представників підкорених народів. Коли помислами татарина, башкорта, ерзянина, будь-якого патріота з кавказьких, монгольських чи інших народів РФ опановує інтерес до конкретної дати, географічної назви, історичного імені, а тим більше події часів національного піднесення, гордості, успіху у боротьбі за свої права столі у чергового фсбешника спалахує, фігурально висловлюючись, червона лампочка і лунає сирена небезпеки. Коли в Нальчику патріоти проводять ходу в День пам’яті адигів усупереч забороні влади, коли у башкортському селі Тем’ясово йде сход проти варварського видобутку природних ресурсів на башкирських землях, коли жителі національної республіки порушують питання про розширення програми вивчення національної мови в середніх школах – усе це стає сигналом небезпеки для російської колоніальної влади.

У наш із вами час за протестне графіті на стіні можна потрапити до поліцейської дільниці. Ба більше, російські окупаційні війська в Україні просто на вулицях можуть зупинити і роздягнути догола чоловіка, відшукуючи «нацистські» (трактування утримання віддається на відкуп російських солдатів) татуювання, а потім відправити на тортури на «денацифікацію». Німецькі фашисти, до речі, чинили аналогічно, коли перевіряли на приналежність до єврейського походження: змушували просто на вулиці зняти штани і показати, чи не обрізаний ти. За підтвердженням підозри слідувала пряма дорога до концтабору.

Тому не думайте зверхньо про значення символів! «Подумаєш, пам’ятник…» або «О Аллах, яка різниця, якою мовою ми говоримо…» чи «та ну його, цей російський православний храм, не звертай на нього уваги»… Може бути навіть «Потерпимо і без мечеті, скільки жили без неї, проживемо й надалі». І наприкінці «Я не знаю національних символів свого народу, ніколи про них не чув». Це легковажний підхід – ви просто відмахуєтесь від проблеми, коли вам потихеньку-полегеньку зв’язують руки. Коли ви спробуєте вирватися, це відчуєте.

Ось був пам’ятник національному герою, а потім його обережно і непомітно знесли, а через деякий час у цьому сквері вже збираються скінхеди, щоби здійснювати рейди по відлову мусульман і інородців. Вже вони значення символам надають першорядне, для них це аж ніяк не дрібниці. Не вірите? Скоро дізнаєтесь!

Напишіть відгук