«Страшилки» імперських пропагандистів

Часто у суперечках про майбутнє корінних народів полеміка, що звільнилися, розвивається за такою схемою: «Ваша новостворена республіка не зможе вижити ні в економічному, ні в оборонному плані, ви замалі для самостійності, а з сусідами ви не об’єднаєтесь і домовитися про кордони не зможете — відразу ж почнете війну». І наступним «карколомним» аргументом слідує: «У вас нічого спільного, крім географічного сусідства, немає — навіть мови різні, через це ви і переб’єтеся між собою».

Які ж шляхи можливі для вирішення цих «нерозв’язних», на думку російських імперців, питань?

Почнемо з територіального… Суперечки «за межу» з давніх-давен займають неабиякий сегмент кримінологічного пирога всіх людських спорів. В апокрифічній літературі дідусеві Леніну, що вже ступив однією ногою за межу між життям і смертю, приписують фразу: «Так, ми програли, ми не врахували почуття людей!» Одним із таких «почуттів», що похитнули основи комуністичної утопії, було почуття власності — закладене в людській свідомості, на думку сучасних учених, біологічно. Що там казати, якщо таке базове почуття притаманне навіть тваринам — як домашнім, так і диким. Собака, закопавши кістку, стежитиме за своєю схованкою, приходитиме з перевірками, охоронятиме від інших собачих особин, гавкаючи і кидаючись на потенційних «злодіїв». Цікаво, що чужі собаки, навіть більші, «з повагою та розумінням» ставляться до такої відсічі «законних господарів».

Людині, групі спільних власників у вигляді роду, племені, а пізніше і народу, теж притаманне прагнення захищати своє.

А щоб розвиток людини і народу не вперся в тупе майнове жлобство на кшталт «це моє, не підходь, нічого не знаю, уб’ю», люди придумали договори та закони. Ці знахідки дозволяють людству, поступившись у чомусь одному, здобувати перемоги й отримувати вигоди матеріального та морального плану в іншому! На цьому будується вся система права, та що там говорити, вся людська цивілізація.

Декілька прикладів з історії показують, як це діє в житті. Згадайте знамениту фразу китайського комуніста Ден Сяопіна: «Не важливо, якого кольору кішка, аби вона ловила мишей!», що відкрила шлях для економічних реформ у Китаї. Відмова від провальних комуністичних експериментів в економіці, припинення війни на кордоні з В’єтнамом дозволили Китаю зосередитися на справжніх реформах і набрати швидкість зростання і розвитку. А сінгапурський прем’єр-міністр Лі Кван Ю, взявшись створювати державу з різноплемінного населення колишньої відсталої азійської колонії, вивів Сінгапур зі злиднів і перетворив на світовий економічний центр після Другої світової війни. У своїх мемуарах він описував хід реформ, що проводилися за формулою: означити проблему, знайти способи вирішення, прийняти відповідні закони, усунути перешкоди, що гальмують.

Погляньте на сучасний Китай, придивіться до нинішніх здобутків Сінгапуру (до речі, він нещодавно став ще однією «країною довгожителів»). Тут спадають на згадку поетичні рядки російського класика: «Воля і праця людини дивнії творять дива!» Концентрація на розвитку значно плідніша, ніж зосередження сил у нескінченних суперечках.

Другою зі страшилок, які застосовують російські імперці, є питання державної мови: «Ніхто не захоче поступатися, антиколонізатори пересваряться і переріжуть одне одному горлянки…» Сини Імперії інакше нас, очевидно, і не сприймають, тільки як «дикунів, що ріжуть горлянки сусідам і росіянам, котрі не встигли втекти»… Ну та шайтан із ними, ми зараз про інше.

За досвідом країн, які встигли відокремитися від СРСР, можна сказати, що людей у ​​цих країнах на стадії державних трансформацій насамперед турбували проблеми переважно економічного та соціального плану. Бійок через лінгвістичні проблеми населення не влаштовувало, залишивши їх на розгляд фахівцям. Людей цікавило виживання. Тоді було помічено, що пояснити реформи у мовознавстві зокрема й у державному будівництві взагалі набагато легше, якщо мешканці міст і сіл позитивно оцінюють роботу нового уряду в економіці, соціальній політиці, медицині.

Трофейний танк зазвичай не підривають, а використовують у бою за призначенням! 

І ворожий продсклад не спалюють — він може допомогти у боротьбі за ідею. Якщо виникатимуть нові об’єднання різномовних груп населення країни, то допустимим буде використання будь-якої мови, яка допомагає антиколонізаторам об’єднатись і вижити. Об’єднання навколо ідей може бути кращим, ніж групування на основі мови. І без прагматизму тут не обійтись. У будь-якому випадку, це процес природний: навколишня дійсність диктуватиме свої правила, а реформатори нехай тримають носа за вітром і встигають реагувати, як навчав великий Лі Кван Ю!

Щоб не бути звинуваченим у ревізіонізмі, повторю:

– об’єднання з урахуванням визнання наявних кордонів;

– суперечки про кордони — на основі міжнародних законів;

– відмова від силових рішень;

– державною мовою в республіці має бути мова корінного народу;

– у федерації чи конфедерації на кшталт ЄС — мову на вибір учасників;

– мова колишньої імперії має бути вилучена з офіційного обігу республіки відразу ж по набуттю суверенітету або з проминанням потреби.

мова, пропаганда, росіяни, корінні народи