Старшина Толстоєвський

Велика російська культура за своєю суттю, звичайно, гуманна і добра, чому ж вона тоді зі століття в століття породжує вбивць, ґвалтівників і грабіжників?

«Непротивлення злу насильством» від Льва нашого Толстого. «Вічний рай, що не вартий сльозинки невинної дитини» від Федора шановного Достоєвського. «Людина, створена для щастя, як птах для польоту» від Максима гуманного нашого Горького… На кожному кроці людяність так і пре зі сторінок книг російських авторів. А як можна не згадати Олександра Фадєєва з його «Молодою гвардією», повною державно-комуністичного патріотизму? А Солженіцина, який закликав увесь світ дізнатися про нелюдський Архіпелаг Гулаг, який перемелював життя радянських зеків?

У живопису все за таким же людинолюбним сценарієм розвивалося. Чудові полотна російських і радянських художників, що бичують соціальні виразки капіталізму, пам’ятаєте? Починаючи із ХІХ століття? Всі вони зворушливо, але наполегливо апелюють до гуманізму, закликають до боротьби за краще майбутнє: рівність, мир, свободу… А потім плеяда радянських живописців, які прославляють радість творчої праці, мирне життя громадян великої країни…

А кіно? Ви переглядаєте іноді радянські кінострічки? «Летять журавлі», «Весна на Зарічній вулиці», «Я крокую по Москві»… Яке зворушливе людинолюбство, яка повінь позитивних емоцій, який заклик до добра!

Але як же так вийшло, що будували комунізм, виховували нову людину, просякнуту хоч і класовим, але все-таки гуманізмом, а потім раз — і на тобі… Звідки ж узялися тисячі вбивць у російській військовій формі, котрі криваво колобродили в Чечні, в Грузії, і продовжують із таким же садизмом колобродити в Україні? Звідки йде цей керівний посил до жорстокості, що зрівнює у звірствах усіх гуртом російських військовослужбовців — і слов’ян, і азіатів, і кавказців, і інших?

Російський художник Верещагін має диптих на тему колоніальних воєн ХІХ століття. Перша з них, на якій зображені два туркестанці, що демонструють відрізану голову уруса, називається «Після удачі». На другому — вже російські солдати біля цілої гори трупів азіатів, і називається картина «Після невдачі». Масштаби, так би мовити, жорстокості! Індивідуально-емоційної у туркестанців та холодно-механічної державної — у військовослужбовців Російської імператорської армії.

Жорстокості та військові злочини фіксуються на будь-якій війні й у будь-якій армії. Війна — страшна річ, що пробуджує в людині ниці бажання та думки, котрі приховувалися до цього в темних закутках його душі! Але одна справа — жорстокість агресора, а інша — жертви агресії. Одна справа оголошувати жорстокість припустимою річчю, стимулювати її у військових діях і заохочувати за це солдатів своєї армії. Так, наприклад, зробив В. Путін, нагородивши бригаду, яка чинила масові розправи над мирним населенням у м. Буча Київської області. А головорізів, що найбільш відзначилися, президент РФ цинічно представив до різних знаків військової відзнаки «за героїзм». Зовсім по-іншому чинить український президент. Держава Україна закликає своїх солдатів дотримуватись міжнародних законів ведення війни, контролює виконання положень військових конвенцій, вживає заходів до недопущення випадків жорстокості, мародерства, тортур і позасудових розправ над військовополоненими.

Тобто поведінка солдата на війні багато в чому залежить не лише від його особистісних якостей, а й від позиції держави. Якщо ж вищі державні чиновники, весь політичний механізм, УСЯ КУЛЬТУРНА РАТЬ одностайно починають сурмити про неповноцінність ворога, звинувачувати його у всіх мислимих і немислимих гріхах уже за самим фактом його народження, відмовляючи йому у природному праві на існування, то тут… Тут у самого м’якохарактерного добряка всі норми людяності випаруються і залишиться тільки бажання болючіше вдарити, принизити, вбити! Адже всі великі російські начальники та культурні вожді (на кшталт кінорежисера М. Міхалкова) з усіх боків усвідомлюють: убий, спали, зруйнуй, пограбуй, зґвалтуй! Це твій священний обов’язок «захисника Вітчизни»!

Тут уже всякий російський солдат, якщо колись і читав Толстого з Достоєвським, забуде про них геть-чисто! Адже ці великі (у росіян усе велике) гуманісти присутні тільки в уяві, а військовий начальник, що визначає тривалість твого життя на війні — ось він, поряд. Доводиться виконувати команди начальника, а не якихось там Толстоєвських!

Свого часу нацистський вождь сказав німецьким солдатам: «Я звільняю вас від химери під назвою совість!» Російський «вождь» Путін вторить Гітлеру, нагороджуючи вбивць і ґвалтівників, просуваючи по службі катів Грозного, Алеппо, Бучі! Він ніби каже: «Поки я живий, я вас прикрию, служіть вірно, і будьте жорсткішими! Нікого не слухайте і нікого, окрім мене, не бійтеся!

Яка тут «велика російська культура»? На війні не місце танцюристам балету та композиторам. Там потрібні інші люди. Білі людожери! Дикі варвари з ракетами та літаками!