Сьогодні День пам’яті жертв штучних Голодоморів

В останню суботу листопада в Україні відзначають День пам’яті жертв Голодоморів — день великої скорботи для кожного українця. Радянська та російська влада визнає лише факт наявності періодів голоду, але не їх штучний характер. Хоча докази рукотворності голодоморів незаперечні та навіть відображені у радянських документах.

1921-1923

1932-1933

1946-1947

Ці періоди назавжди увійдуть в історію як одні з найзначніших проявів людиноненависницької природи кремлівської влади. На відміну від України, штучних голодоморів у нашому Волго-Уральському регіоні було два, а не три — Голодомор 1946-1947 років на територіях, що раніше були під гітлерівською окупацією, Сталін влаштував задля того, щоб нагадати населенню, «чия тут влада» і кого треба боятися. Хоча кремлівська пропаганда списує той масовий голод на повоєнну розруху, проте ні в період війни, ні з 1944 до 1946 року (німців вибили з УРСР у 1944) ніякого масштабного голоду не було. Почався він тільки, коли більшовики почали ходити по хатах і вилучати запаси на зиму.

Хоча в усіх періодах штучних Голодоморів спочатку більшовиками оголошувалося про конфіскацію «надлишків» зерна, проте більшовицькі загони продрозверстки вилучали у населення не лише зерно, а й усі їстівні припаси, які могли знайти — нібито як натуральний штраф за нестачу зерна, яке мали би здати мешканці. Більшість конфіскованого врожаю продавалася за кордон — за ці гроші поради проводили індустріалізацію та модернізацію своєї економіки.

Тобто коли рашисти кажуть, що «якщо вам не подобається СРСР — то зруйнуйте все, що збудували совєти» — від нас вимагають зруйнувати те, що совєти збудували на кістках наших народів. Коли у 1921-1923 роках американська компанія «Ара» слала на Поволжя цілі каравани гуманітарки, щоб урятувати хоч частину населення — більшовики продавали зерно за кордон. Аби купувати зброю та верстати для нескінченного розширення імперії. Наші пращури голодували і масово вмирали, щоб рашистська мерзота могла побудувати собі черговий танковий завод і завойовувати нові країни.

День пам’яті жертв Голодоморів — це дата, яка встановлена поки що в Україні, але має бути встановлена в усіх республіках, які постраждали від голодоморів. Тому що це й наша історія також. Нині рашисти зносять в Україні пам’ятники жертвам Голодоморів, а в нас, на наших землях, навіть встановити таких пам’яток ніколи не було дозволено.

Москва завжди заявляла, що не проти влаштувати новий Голодомор. Спочатку українцям, а потім і іншим, коли вважатиме за потрібне.

Тому всі розповіді рашистів про «республіки Ідель-Уралу не проживуть без Росії»

завжди повинні натикатися на контраргумент, що саме Росія завжди прагнула винищити наше населення як шляхом асиміляції, а й фізично. Нехай навіть ми будемо злиденними маленькими республіками, але живими і вільними народами, ніж наддержавними територіями, але вимерлими народами. Вимерлими в буквальному значенні. Території наддержавки залишаться, але нас на них уже не буде.

Коли ви бачите, як хтось намагається вбивати клин між народами Ідель-Уралу, щоб викликати протистояння у нас між собою на радість Кремля — пам’ятайте ціну роз’єднаності у війні з Москвою: спочатку наші предки були в недовірі одне до одного, потім «втомилися воювати проти московитів і купилися на їхні казки про краще життя без війни, а потім їм, збожеволілим від голоду, довелося їсти своїх мертвих дітей.