Що таке Незалежність?

30 серпня — День незалежності Татарстану. Але що таке Незалежність? Для держави, для країни та для громадянина?

Спробую пояснити дуже просто. Це коли татарину розповідають, що для нього ось цей варіант найкращий, найвдаліший і найприйнятніший, а ось цей шлях найоптимальніший і найперспективніший, і що потрібно лише довіритися зробленому за нього (за нашого татарина) вибору і весело й енергійно йти вперед! І що важливо, не потрібно навіть брати на себе тягар відповідальності за ухвалене рішення — відповідатимуть ті, хто запропонував і прийняв цей вибір. Ось, як слухняний бичок, іде за вказівкою пастуха — і завжди ситий, зігрітий у теплому хліві, охороняється від вовків, від хвороб, усіляких інших напастей! А ще він, виявляючи покірність, згідно з прислів’ям, відразу двох маток ссе.

Та наш татарин досить недурний, аби проявити все ж таки деяку зацікавленість у своїй подальшій долі, потурбуватися про шляхи, що відкриваються перед ним, і постаратися стати в положення, коли рішення приймає він сам! Він зумів би так чи інакше зробити правильний вибір, але його зрадили — свої ж татари, татарська еліта.

Події останніх десятиліть показали, що напрям, узятий татарами 33 роки тому, напередодні розвалу СРСР, був правильним: Верховна Рада ще Татарської АРСР прийняла тоді Декларацію про державний суверенітет Татарської РСР.

Наслідком її стало проведення 1992 року референдуму про самовизначення Татарстану, який, однак, торкався не питання незалежності, а питання суверенітету.

Проте Татарстан не встиг до ладу користуватися таким «привілеєм», оскільки СРСР незабаром розвалився.

Владна еліта Татарстану швидко відокремилася від решти народу, обмінявши ідеали загальної свободи та самостійності на особистий комфорт. Татарські демократи періоду 90-х, окрилені ідеалами боротьби за національний розвиток, виявилися надто наївними. Ці люди вважали, що достатньо проголосити самостійність Татарстану — і вільна держава розквітне, як яблуня навесні. Вони не могли зрозуміти, що в рамках однієї держави можуть одночасно співіснувати два окремі світи — для владної еліти та для решти суспільства.

Демократична «побивка» 90-х швидко закінчилася, а дорогоцінний час було втрачено. У «нульові» почалася епоха путінської централізації, і стало зрозуміло, що 30 серпня — це знак втрачених. Вікно можливостей виявилося витраченим марно.

За Путіна Російська Федерація почала набувати дедалі більше ознак унітарної держави. З Конституції Татарстану насамперед прибрали згадку про суверенітет, про право республіки розпоряджатися природними ресурсами та приматі місцевих законів над федеральними. Перший президент республіки Мінтімер Шаймієв у різні роки, наче флюгер, вловлював лейтмотив епохи, явно йому слідуючи: підтримуючи то Перебудову, то ГКЧП, то суверенізацію Татарстану, а зрештою тренд на централізацію.

Головними вигодонабувачами суверенізації Татарстану стали політичні еліти республіки. Цей процес мався на увазі ними як розширення їхніх прав з управління регіоном. Народ республіки від суверенітету нічого не отримав — цим і пояснюється його прохолодне ставлення до цієї проблеми, серйозних протестів щодо урізання прав і повноважень Татарстану не було.

Остаточно закопати залишки самостійності республіки Москві вдалося 2017 року. Кремль відмовився продовжувати федеративний договір із Татарстаном, а пізніше розгорнув кампанію щодо скасування обов’язкового викладання рідних мов у всіх національних регіонах Росії. Керівництво Татарстану тут підкорилося волі Москви. Потім були кроки щодо обнулення Конституції та поста Президента РТ.

Сьогодні замість дня підписання Декларації святкують День міста Казані. Тобто символ суверенітету заміщений абсолютно порожнім за своїм значенням днем міста. Наразі про суверенітет у день Декларації про суверенітет не говорять, і нинішній Раїс РТ Рустам Мінніханов, вітаючи мешканців із Днем республіки, намагається не згадувати про Декларацію.

Тому навіть якщо зараз дати республіці ту частку суверенітету, яку вона мала на початку 1990-х, великого прориву не буде. У Татарстані політики як явища немає, тому нема і реальних важелів тиску на татарстанську еліту.