Інь і янь татарської ментальності

ТATPOLIT опублікував статтю Руслана Айсіна, який розмірковує про метаморфози татарської самосвідомості: від степового «мислення суворих умов, де немає комфорту, вогнища та затишку» до мінливої стихії, яка «тягне в комфорт» і закликає до м’якотілих компромісів. Перший шлях має чоловіче обличчя владності, подолання. Магнетична міць утвердження свого, що приймається за справжнє, автентичне. Другий шлях — жіночого управління, тотального контролю, при якому доля синів бути завжди маминим сином, який перебуває під опікою у мачухи. Читай — Росії!

Переказувати філософську статтю — невдячне заняття. Можу зі свого боку лише рекомендувати її до вивчення. Зрозуміло, стаття не призначена для широких верств публіки — водієві-далекобійнику чи сільській домогосподарці її не зрозуміти та не подужати. Для кого тоді вона написана? Думаю, для татарських інтелектуалів, чиє завдання — не перебуваючи, можливо, в самому горнилі боротьби і не тримаючи в руках зброї, силою своїх знань і розуму проаналізувати татарське «статус кво», розібратися та визначити, що є істина для татар, які шляхи її досягнення. Знайти способи усунення перешкод на шляху народу, який прагне зберегти своє самобутнє обличчя у часі та просторі. Простіше кажучи, думаюча частина татарського суспільства повинна визначити і підказати іншим, куди рухатися татарам. Відповісти на одвічні екзистенційні питання буття: «Що відбувається? Хто винен? Що робити?»

Далі наводжу пряму цитату із статті Р. Айсіна:

«Щойно ми вбудувалися в рамки московського світу, спочатку політично, а потім ідеологічно — обрушилися. Ніяка культура не рятує. Це постмодерністська примха, обманка у вигляді нерівноцінного обміну: ви нам здаєте свої політичні та цивілізаційні цінності, а ми вам дозволяємо танцювати та співати у тюбетейках, та й іноді охати від жалю втрати минулих і билинних завоювань».

Уже неодноразово написавши про небезпеку обміну свободи на стабільність, читаю ці рядки Айсіна з неприємним та образливим почуттям усвідомлення їхньої правдивості. 

Татарам добре вдається «служити», обмінювати свою виконавську ініціативу, дисциплінованість і надійність на можливість будувати затишний побут, особистий комфорт, упорядкований перебіг матеріального життя. 

Чоловіче прагнення проривів і подолання потроху відходить. Жіночому началу в татарському менталітеті чужі вибухи енергетики подолання.

«Цим нас і пригощають, пропонуючи уявну стабільність животіння і в’янення в пік енергії пробудження. Краще безмовно спати, ніж активно пильнувати. Ось що нав’язують нам «ухоплювачі» влади, узурпатори», — пише Р. Айсін.

Багато років тому в одному науково-популярному журналі були опубліковані промовисті результати досвіду, проведеного з пацюками. Суть його така. У коробку, поділену на дві нерівні частини, садили щура і забезпечували комфортні умови існування. Світло, тепло, їжа, вода — живи і радій своєму щурячому щастю. У дальньому кутку житлового відділення був маленький отвір, через який можна було насилу пролізти в сусіднє приміщення. До того ж, сунувшись туди, щур отримував удар струмом. Посаджена в коробку щуриха, дослідивши нове для себе місце проживання й отримавши електричний розряд при спробі пролізти в сусідній відсік, заспокоювалася і більше ніяких спроб проникнення туди не робила. А ось щур-самець ніколи не задовольнявся ситістю і теплом — він повторював спроби раз-по-раз, поки таки не проникав у друге відділення коробки. Чоловіче начало не давало йому заспокоїтись, гнало вперед, змушувало ризикувати заради пошуку нових, ще кращих умов існування.

Р. Айсин цілком обґрунтовано використовував протиставлення «чоловіче-жіноче начало» в описі метаморфоз татарської ментальності й ідентичності. Важко з ним не погодитися: 

татарам помітно бракує сьогодні маскулінності в думках і прагненнях, а та, що є, часто закінчується на рівні міського хулігана, здатного на молодцюваті витівки на рівні «натовкти пику чажакові», але не здатного на висловлювання відкритого протесту начальству, владі, що потроху стирає колишню татарську сутність — стійкого воїна-кочівника, який зневажає затишок і вибирає свободу.

Описані процеси відбуваються у головах і серцях татар. Контролювати їх важко, боротися з ними ще важче, але роки, витрачені владою на «модифікацію» татарського характеру, дають гіркі плоди.

Закінчити хочу ще однією цитатою зі статті Айсіна:

«Є народи, які пішли в небуття, назавжди поглинені пісками, морями чи забуті історією. І нам треба про це постійно пам’ятати! Піти без сліду — не так неможливо, як може здатися. Історія штука підступна.

При цьому татари є найбільш північним мусульманським народом. Нордична стійкість і витривалість у найекстремальніших умовах — ось що має характеризувати татар. Північ — особливий екзистенційний шлях, де закінчується комфорт і починається воля!

Воля до влади».