Держава Ічкерія впала, та навіть через багато років московити бояться чеченців

У багатьох етнічних війнах є історії, коли великі сім’ї винищувалися цілком.

Мусса Мангара з народу тутсі в геноциді 1994 втратив 30 родичів з боку матері. Про ці події знято кілька фільмів на кшталт «Готель Руанда», «Відстрілюючи собак» і т. д. Про цей геноцид знає весь світ.

Єзидська правозахисниця Надя Мурад з іракського Тикрита втратила 6 братів і сестер, а також батьків — їх усіх убив ІДІЛ, а її зґвалтували багато разів і продали у рабство. Вона втекла й розповіла свою історію всьому світу.

Однак є ті, про чиї історії світ воліє мовчати, а фільми про них майже не знімаються, оскільки їх позначили як «радикальних терористів».

У цей день, 11 грудня 1994 року, Московія оголосила війну Ічкерії та почала методично винищувати чеченський народ.

Загнавши цей маленький, але дуже хоробрий народ у пастку своїми підставними ФСБшними терактами, московити не залишили їм жодного шансу — тепер увесь світ і так вважав ічкерійських патріотів «радикальними терористами», то чому ж тоді не використовувати ці методи для перемоги над ворогом?

Імперська пропаганда розповідає про образ смертників, як про «наркоманів, над якими проводили всякі сеанси гіпнозу і довго змінювали їхню свідомість». Але насправді ці люди більш ніж усвідомлювали, що роблять, навіщо і кого вбивають. Тому що їх створив не гіпноз, не наркота і якісь навіювання — їх створила сама Москва своєю надзвичайною жорстокістю і варварством.

Сьогодні ми розповімо історію однієї молодої чеченської жінки, яка втратила всіх родичів і вирішила одягнути пояс шахіда.

Її історію читайте тут.

Почасти ця тактика + зухвала і ненависницька поведінка загальної маси чеченців щодо московитів дали добрий результат: хоча держава Ічкерія впала, та й через багато років московити бояться чеченців. Дуже бояться. Будь-яких. І саме цей страх стане однією з причин, через яку Москва програє вже наступне протистояння з чеченськими борцями за свободу та незалежність. Тобто московити загнали в пастку не лише окупований народ, а й самих себе. Тепер уже не дуже зрозуміло, кого з ким замкнули насправді.

Та війна показала всім нам, що якщо повстанці готові йти до кінця, то ніяка імперія не зможе зламати цілий народ, а навіть навпаки — такий народ вселить тваринний страх кожному імперцеві і змусить його сказати те, що було написано російськими солдатами на одній з автобусних зупинок зруйнованого Грозного: «Привет, Чечня, голубые дали. Мы такую красоту на **ю видали».