«Якби Захід ввів подібні санкції у 1999-2000 роках у відповідь на геноцид у Чечні, то точно не було би вторгнення до Грузії та України»

Росія не стала такою, як ми її бачимо зараз, за одну годину. Весь цивілізований світ десятиріччями спостерігав, як РФ перетворюється на чергову реінкарнацію «тюрми народів», але тільки війна примусила йогопереосмислити деякі речі, про які раніше й думати боялися, щоб не накликати біди. Дедалі очевиднішим стає те, що політика Заходу щодо РФ змінюється кардинально. Причому здебільшого це відбувається за принципом «краще пізно, ніж ніколи». Ось що сказав всесвітньо відомий ізраїльський і британський піаніст-віртуоз російського походження Євген Кісін інтерв’ю канадському журналу Stir.

Якби ті санкції, які Захід застосовує зараз проти путінського режиму, він застосував вісім років тому, після анексії Криму, то зараз не було б війни в Україні. Я вам скажу навіть більше: якби Захід запровадив такі санкції у 2008 році, у відповідь на вторгнення Путіна в Грузію і фактичну анексію Південної Осетії, Путін не анексував би Крим через п’ять з половиною років – і, можливо, на той час він навіть уже не був би при владі. Якби Захід ввів подібні санкції у 1999-2000 роках у відповідь на геноцид у Чечні, то точно не було би вторгнення до Грузії та України.

У своїй промові, яка транслювалася російським телебаченням безпосередньо перед вторгненням в Україну, Путін заявив, що Захід був дуже несправедливий по відношенню до Росії «навіть за крайньої відкритості Росії у 1990-х роках». Ця заява мене не здивувала, бо я добре знаю, хто такий Путін і чого від нього слід очікувати; проте мене дуже дивує те, що на Заході є люди, люди твердих демократичних переконань, які поділяють цю думку: що Захід марно поводився як переможець у холодній війні. Для мене та моїх друзів очевидно прямо протилежне: Захід НЕ поводився як переможець у холодній війні – і саме тому у нас зараз усі ці проблеми та трагедії. Чому після того, як Радянський Союз припинив своє існування, Росія успадкувала місце у Раді Безпеки ООН? Я розумію, що після Другої світової війни, ймовірно, було важко уникнути передачі цього місця Радянському Союзу – але чому воно дісталося Росії після розпаду Імперії зла? Його слід віддати гідній демократичній країні, як, наприклад, Канада, Австралія чи Японія. І тепер ми всі бачимо, які проблеми із цього випливають.

Після падіння комунізму Захід мав вчинити з Росією так, як він вчинив із Німеччиною після падіння нацизму: комуністичних лідерів мав судити міжнародний суд; Захід мав змусити Росію оголосити поза законом комуністичну ідеологію, літературу і символіку, побудувати десятки меморіалів жертвам комунізму, постійно каятися й виплачувати репарації численним жертвам кремлівських бандитів: євреям, українцям, естонцям, латишам, литовцям, грузинам; п’яті колони в Україні та країнах Балтії мали бути передані Росії так само, як судетські та сілезькі німці були передані Німеччині після Другої світової війни. Захід нічого цього не зробив – і посткомуністична Росія під керівництвом колишнього секретаря обкому КПРС Бориса Єльцина відразу ж почала проводити зовнішню політику, протилежну до західної, підтримуючи Мілошевича; менш ніж через рік після розпаду Радянського Союзу, коли Росія лежала в руїнах, її міністр закордонних справ Андрій Козирєв (вважався великим лібералом) мав нахабство заявити в інтерв’ю газеті «Франкфуртер Рундшау»: «Мова напоумлень не доречна в розмовах із Москвою», – і Захід усе це проковтнув. Потім «демократична» Росія провела етнічне чищення грузинів в Абхазії, відібрала Абхазію у Грузії – і Захід дозволив Єльцину це зробити і продовжував його підтримувати. Навіть після першої війни в Чечні, в якій загинуло вісімдесят тисяч людей, Захід не пішов далі за словесну критику, не застосував до Росії жодних санкцій. Це факти – сумні та ганебні факти.