Чи переможе розум?

Знов «за рибу гроші»! Знову спроби російської опозиції («хороших росіян») досліджувати теоретичну можливість реформування «імперської Росії» у «Росію ліберально-демократичну». Ймовірно, багато хто з них розуміє (вони ж не повні дурні), що спроби марні, вже багато разів відкинуті практикою, суперечать логіці, але… але все одно не можуть розлучитися з любов’ю до «величності» своєї батьківщини. Нехай навіть ця велич і відрізняється від путінсько-патрушевського чи машковсько-михалковського.

Лермонтовські рядки «Люблю Вітчизну, але дивною любов’ю…» можуть бути гімном російського ліберала. «І слава, що її купили кров’ю, і сповнений довіри супокій, і давнини сказання заповітні» — все те саме, що й двісті років тому. Весь набір російської брехливої пропаганди.

Ось спробуйте вийняти з нинішньої ідеологічної моделі «Велику Вітчизняну», яку пхають вам у вічі, в рот і в ніс на кожному кроці за потребою та без потреби! Вдивіться уважніше у відстійну лабуду «російського народу — носія традиційних цінностей, що згуртувався навколо свого уряду, очолюваного В.В. Путіним, проти розтлівущого впливу колективного Заходу». Або спробуйте побудувати таку модель без брехливої комуномолитви про триєдність братніх слов’янських народів! Нічого у вас не вийде. Вся брила сьогоднішнього російського імперіалізму ґрунтується на кривавій славі, сліпій вірі «керівництву» та православному месіанству «великого народу»!

Процитовані вірші, на жаль, приведуть нас у цей історичний момент та у конкретній політичній ситуації до прийняття неоптимальних рішень. А зараз приймати їх варто було б, відклавши убік «емоціо», і виходячи виключно з раціо — щоб не наламати дров і не прогаяти шанс. Іноді любов треба відсувати вбік, аби вона не шкодила розсудливості. Ну, як іноді занадто велелюбну матусю, що захищає синочка від усіх мирських негараздів, відсувають убік і визначають 20-річне «чадо» на рятівну важку і чесну роботу, що може вивести його в люди. Так треба вчинити і з виробленням нової моделі розвитку для імперської країни — з чорним обличчям і скам’янілим серцем прийняти дійсність і зробити важкий, але вірний крок. Адже альтернатива цьому — сталінсько-північнокорейський феномен у патріархально-сусальній обгортці. На вигляд, може, й привабливо, але всередині — найнатуральніше лайно!

Та частина російської ліберальної тусовки, що ще не зламана остаточно спецслужбами і не контролюється ними, ймовірно, все розуміє не гірше за нас із вами, але не може відмовитися від претензій на побудову нової Росії за модифікованим проектом старої вітчизни — просто без Путіна та Михалкова з Машковим.

Імперський ліберал чи ліберальний імперець — така альтернатива незмінно постає перед російським опозиціонером. І він постійно у своєму виборі приходить до колишнього результату. Якщо вдасться вирватися з проклятої вилки, то я дуже здивуюсь. Адже давно можна було б зрозуміти: із поцуплених на військовому заводі запчастин можна скласти кулемет, але не самовар.

 «Переробка» імперії нічого не дасть, потрібно ламати її начисто.

У таких випадках, коли ви вагаєтесь і не впевнені в правильності свого вибору — чи для себе особисто, чи для всієї своєї улюбленої країни — корисно буває застосувати нехитрий психологічний прийом — запитати себе: «А в якій країні мені хотілося б, щоб жили мої діти й онуки, уявити ідеальну Росію? Як вона має виглядати в політичному плані, в економічному тощо». А потім просто для себе, без оприлюднення, порівняти офіційно пропоновану вами модель із щойно уявленою.

Прийняти варто уявлену модель, хоч би як важкий був такий крок. Тож переможемо!