Сьогодні — Міжнародний день пам’яті жертв Великого терору.
Жертвами Великого терору були всі — і ті, хто сидів, і ті, хто чекав, коли за ним прийдуть. А прийти могли за кожним. Це стає зрозумілим після погляду на долі членів сімей тодішніх керівників країни — адже репресовані були й серед них. І, зрозуміло, нічого в той період хорошого не було, просто дехто вважав за краще піти у «внутрішню еміграцію» — сховатися в черепашці і кричати звідти: «Все добре, я радий, я всім задоволений!»
Моя татарська бабуся розповідала, що в їхній багатодітній родині її старший брат налаштований був патріотично, перед війною відвідував авіагурток, хотів стати льотчиком, мріяв вступити до військового училища. На стіні в їхньому домі висів плакат із портретами видатних радянських воєначальників. Так от, коли когось із них репресували й оголошували ворогом народу та чиїмось шпигуном, його портрет акуратно вирізали, щоб уникнути звинувачень у прославленні ворогів. «До початку війни, — сміялася бабуся, — брат на плакаті мав одні дірки!»
Читати далі