Місяць: Жовтень 2022

Про це розповідає очільник Башкирського політичного центру Руслан Габбасов.

Для національних республік це найгірший варіант із усіх, які можуть бути.

У Радянському Союзі випускався науково-популярний журнал «Навколо світу», в якому була рубрика «Строкатий світ», що висміювала «гримаси капіталізму». Там часто друкувалися нотатки про дурні буржуазні закони. Наприклад: «У штаті Вісконсін існує закон, який забороняє розкривати парасольки поблизу перебуванння кінних екіпажів!». «Ха-ха-ха! Ось уже ці недотепи американці!».

У Радянському Союзі випускався науково-популярний журнал «Навколо світу», в якому була рубрика «Строкатий світ», що висміювала «гримаси капіталізму». Там часто друкувалися нотатки про дурні буржуазні закони. Наприклад: «У штаті Вісконсін існує закон, який забороняє розкривати парасольки поблизу перебуванння кінних екіпажів!». «Ха-ха-ха! Ось уже ці недотепи американці!».

У Татарстані 12 жовтня (хоча Кремль усіляко намагається перенести цей день на 15 жовтня й підмінити саму його суть) – День Пам’яті полеглих воїнів-захисників Казані від російських загарбників.

Більшість західних військових аналітиків, а також представники британської, американської, естонської й української розвідки нині вже відкрито висловлюють ті ж побоювання, які вже давно для всіх озвучив журналіст, блогер і поки що громадянин РФ Аркадій Бабченко.

Вони полягають у тому, що після програшу нинішньої війни імперія не розвалиться, а стане лише згуртованішою навколо диктатора і ще більш зомбованою. Кремль готуватиметься до реваншу протягом 10-15-30 років і готуватиметься до набагато більшої війни, яка буде вже не лише проти України та інших пострадянських країн, а й проти всієї Європи та блоку НАТО.

Фото взято з інтернету

#RussiaDisintegration #РозвалРосії

Матеріали підготувала Ліза Туманова Українська Жіноча Варта для «Вільного Ідель-Уралу»

Кремль нас учить, що гіршого за гітлерівців не було нічого.

Президент Ічкерії Джохар Дудаєв заявив, що рашизм гірший за гітлерівський нацизм, комунізм і фашизм разом узяті.

Успіх будь-якого національно-визвольного руху має дві складові: політичну та військову (бойову). Без військової складової (можна назвати це «акціями прямої дії») спротив перетворюється на журналістику, а в умовах авторитарного режиму – навіть на «кухонний спротив». Певно, хтось із наших читачів одразу подумав про національний рух свого народу, який обмежується простором кухонних розмов. Так, це дуже поширена національна хвороба всіх поневолених народів сучасної Російської Федерації.

15 жовтня 2022 р. – не ювілейна, але визначна дата в татарській історії. 470 років із часу захоплення Казанського ханства Іваном Грозним у 1552 році. День пам’яті захисників Казані.

В Естонії функціонують одразу два ерзянські товариства, а чисельність ерзян або людей з ерзянським корінням обчислюється сотнями осіб (дехто говорить про тисячі і більше). Проте ерзянські організації, як і вся ерзянська діаспора в Естонії, проігнорували ерзянський конгрес в Отепяе. Не секрет, що естонці бояться національного руху як вогню. Навіть після початку повномасштабної російсько-української війни ерзянська діаспора в Естонії вважає за краще мовчати і висловлюється лише в тих випадках, коли спокійно сидіти просто неможливо, тому що можна напасти на обструкцію самих естонців.

Сьогодні жителі республіки згадують про те, що колись їхня батьківщина проголосила суверенітет. 11 жовтня 1990 року завдяки республіканській громадськості, завдяки Башкирському національному руху республіка набула державного суверенітету, тобто незалежності.

Коли росіяни зустрічають інших росіян десь за межами РФ, то завжди намагаються видати себе за представників інших країн або кудись утекти, розминутися, вдати, що не помітили один одного. Тому що вони ненавидять не лише інші народи, а й своїх одноплемінників.

І це цілком пояснюється не тільки неадекватною поведінкою багатьох росіян за кордоном, а й тим, що вони справді один одному вороги – імперія, створюючи росіян, «перемелювала» багато народів у єдине ціле, і цей процес відбувався досить тривалий час, формуючи певну модель поведінки новоспечених росіян.

Так само росіяни і воюють: коли їх беруть у полон, то вони здивовано й зачаровано говорять про згуртованість українців, тоді як самі навіть із бійцями свого підрозділу чи командою своєї бойової машини не особливо знайомляться.

А народам Ідель-Уралу немає потреби наслідувати таку ж поведінку росіян. Навпаки, варто триматися разом, триматися за своїх.

«Для Хаймарса ви всі росіяни», – говорять українці представникам поневолених Росією народів. Справді, розбиратися в сортах ваньок – заняття невдячне: окупант, який прийшов на українську землю зі зброєю, є росіянином за визначенням, оскільки його мета – просувати «русскій мір». Однак при цьому в українському медіапросторі поширюють тезу про те, що, влаштовуючи геноцид українців, Кремль одночасно знищує народи, які не змогли вирватися з імперії під час розпаду СРСР. Чи зможуть українці зрозуміти трагедію корінних народів? Ось що пише український Центр кризових комунікацій.

Іноді, читаючи статті про мовні дискусії в Україні, я із заздрістю думаю: нам би їхні проблеми! Адже у них із функціонуванням рідної мови все йде висхідною, а в нас – навпаки. Там, наприклад, воїни ЗСУ російського етнічного походження сперечаються про обов’язковість переходу на українську мову в повсякденному спілкуванні. Одні кажуть: «Ми російськомовні українські патріоти! Ніхто не сміє нас змушувати говорити українською, в окопах під обстрілами ми на українські звернення відповідаємо російською, і всім зрозуміло!» Деякі їхні «земляки» відповідають: «Але ж ми воюємо, зокрема, і за державну українську мову!»

Під час перегляду відео із сотнями та тисячами мобілізованих, які бездумно йдуть, куди їх ведуть, виникають мимовільні асоціації з переглядом старих кадрів хронік Другої світової, де гітлерівці ведуть великі колони радянських полонених. Вони можуть не йти: вони ще не виснажені, оскільки взяті в полон нещодавно, і їх у сотні разів більше, ніж конвоїрів, і конвоїри точно з усіма не впораються. Навіть якби загинула якась частина — більшість здолали би конвоїрів досить швидко. Але вони про це навіть не думають. Вони просто приречено йдуть. Хтось сподівається загубитися в дорозі та втекти, але таких одиниці. Більшість крокує, куди ведуть. Вся ця орвелівщина навіює відчуття безвиході. М’ясо розуміє, що воно м’ясо, і розуміє, що його ведуть на забій, а все одно йде. Бо всі йдуть.