Що відбувається з башкирським національним рухом на батьківщині?

Успіх будь-якого національно-визвольного руху має дві складові: політичну та військову (бойову). Без військової складової (можна назвати це «акціями прямої дії») спротив перетворюється на журналістику, а в умовах авторитарного режиму – навіть на «кухонний спротив». Певно, хтось із наших читачів одразу подумав про національний рух свого народу, який обмежується простором кухонних розмов. Так, це дуже поширена національна хвороба всіх поневолених народів сучасної Російської Федерації.

Є й зворотний бік. Акції прямої дії без політичного керівництва, ідеологічної бази та політичної надбудови перетворюються на хуліганство чи вилазку анархістів.

Тому для будь-якого визвольного, антиколоніального націоналізму дуже важливо розвивати обидва ці напрями.

І тут ми повертаємося до нашої назви: «Що відбувається з башкирським національним рухом у країні?». Башкирські націоналісти – чи не єдина сила в Ідель-Уралі, яка демонструє розуміння цієї простої формули.

Відразу обмовимося, що тут і далі ми будемо використовувати оптику башкирського національного руху, яку проповідують самі башкири – тобто під башкирськими націоналістами ми маємо на увазі не просто радикально налаштованих етнічних башкирів з умовного Баймака, а прихильників ідеї башкирської політичної нації, для якої незалежність Башкортостану є політичною максимою. Умовно – колишні активні «башкорти», прихильники башкирського національного політичного центру, можливо, і симпатики Айрата Дільмухаметова.

Так, 4 жовтня Комітет башкирського спротиву опублікував ультиматум (https://t.me/soprotivlenie_bashkortostan/60) «Керівництву Республіки Башкортостан, посадовим особам і депутатам місцевих рад усіх рівнів», суть якого зводиться до того, що башкирські націоналісти покладають відповідальність за здійснюваний під маркою мобілізації етноцид не тільки на Москву, а й на колоніальну адміністрацію. Башкирський спротив закликає керівництво республіки, депутатів усіх рівнів чинити опір мобілізації на землях Башкортостану і публічно відмовитися від неї. Інакше з 10 жовтня башкирські націоналісти заявили про нелегітимність такої влади (яка й надалі виконуватиме вказівки Москви щодо мобілізації).

Ультиматум мало хто помітив, а дарма. Вже на початку цього тижня (насправді 10 жовтня) стало відомо про підпал башкирського опору військкомату в Архангельську. Тобто – за політичною заявою сталася пряма дія.

Таким чином башкирський рух заявляє про себе як про серйозну політичну силу, за якою стоять люди на рідних землях – у Башкортостані.

Ще один важливий аспект цієї історії. Башкирський рух дуже правильно розставляє свої пріоритети і робить те, що поки не вдається іншим народам Ідель-Уралу. Вони створюють нову реальність для Москви та колоніальної влади, в якій їм доводиться нести відповідальність за свої дії: або перед Москвою, або перед своїм народом. Чиновникам, міліціонерам, військкомам, співробітникам ФСБ дають зрозуміти, що навіть пісні й танці мобілізованих на призовних пунктах не знімають відповідальності колоніальної адміністрації за долю народу. Вся управлінська вертикаль, яка сьогодні забезпечує і не протидіє мобілізації, є могильниками Башкортостану та його багатонаціонального народу. На їхніх руках кров, вони відповідальні за смерть і демографічні зміни. Тому адміністративна вертикаль і колоніальний апарат стають ворогами і мішенями башкирського національного руху. А те, що башкири можуть не тільки виступати з заявами – вони вже довели на ділі.

Зараз важливо проявити послідовність, рішучість і наполегливість. Башкорти, наша шана! Надихаючий початок! Алға!