Знову про Великий Туран та братську Туреччину (огляд думок учасників тюркських патріотичних форумів)

Знову доводиться вплутуватися в полеміку на тему Великого Турану.

На сайті «Вільний Ідель-Урал» автор постійно пише, що будувати націоцентричні держави й об’єднання без урахування географічних, економічних і геополітичних реалій не дуже прагматично та дуже наївно. Так само, як сподіватися на допомогу багатого і сильного родича, який прийде, допоможе і підтримає. А згодом візьме на все життя під своє крило. Тема Нової Тюркської імперії дуже живуча через свою емоційно-психологічну привабливість. Адже приємно мати сильного й авторитетного захисника в особі «кровноспорідненої держави».

На думку ж автора, погано бути «бідним родичем», логічніше шукати союзників і друзів серед корінних народів, хай і не тюркомовних, але тих, що живуть поруч, — адже іноді хороший сусід кращий за далекого родича. У такому об’єднанні можна знайти власні сили, не сподіваючись на далеку Туреччину чи на тюркські республіки колишнього СРСР, що схиляються до авторитаризму. На жаль, ідея Конфедерації народів Ідель-Уралу просувається з деяким скрипом, а найбільше засмучення викликають постійні взаємні докори та суперечки між тюрками-татарами та тюрками-башкортами: хто перший, татарська курка чи башкортське яйце? Видно, декому мріється, що розібратися тут зможе лише Ердоган. Зовсім як у Некрасова: «”Вот приедет барин — барин нас рассудит, Барин сам увидит, что плоха избушка, И велит дать лесу”, — думает старушка». Такі «старенькі» іноді з’являються і на форумах національно-демократичних Телеграм-каналів.

На одному з дружніх форумів, наприклад, зустрілися цікаві висловлювання на тему учасника під ніком Altynbabai. Суть їх така:

«американці і британці — їм би затопити регіон у крові, тому яка-небудь Росія зараз союзник; треба трохи почекати, головне є ідея Турана — єдності всіх тюрків, а все інше прийде… Особисто мої надії пов’язані з Казахстаном. Ця країна має величезний потенціал і після січневих протестів я в них повірив ще більше. На жаль, клуб диктаторів на євразійській арені поки що досить впевнено сидить, але ніщо не вічне під місяцем, і рано чи пізно ці шановні тирани один за одним поїдуть на концерт до Кобзона. Тому й писав вище, що народи великого степу швидше зможуть позбутися тиранозалежності, ніж та сама Туреччина».

Щось я не зрозумів шановного Altynbabai. Адже в житті ми бачимо, даруйте, зовсім протилежне. Демократію та права людини підтримують саме європейські країни та США, а Росія в принципі не може бути союзником тюрків, бо не вважає їх рівними собі та зневажає. І Казахстан не стане прямо ворогувати з Росією.

А ідея Великого Турану сама собою утопічна, так само як ідеї панславізму, пангерманізму, панарабізму, панафриканізму (тут узагалі, крім зразкового трайбалізму і просто кривавої різанини, нічого не видно) та ін. Жодна теорія суперетнічної держави, або їй подібна, ніколи не спрацьовувала, час це зрозуміти. Вона відірвана від інтересу конкретних країн, які цілком собі конкурують і на міжнародному ринку, і в геополітиці, незважаючи на кровно-етнічну спільність. Та й сама природа людини не терпить такої уніфікації у етнополітичних рамках. Залишає надію фінальна думка Altynbabai, хоча вона і дисонує зі сказаним до цього: «…тюркам у 21 столітті вже марно сподіватися Туреччину та її підтримку, необхідно вже зараз формувати подобу Європейського Союзу. Іншого шляху немає». То все-таки об’єднання? Але Євросоюз не підтримує принципу союзу на основі національно-кровної схожості народів і країн, ба більше, тут закладено протиріччя з теорією європейської єдності. Парадокс? Найімовірніше, так і є!

Об’єднуватися варто все-таки навколо принципів і міжнародних законів, а не кровної спорідненості та релігії. Доказів тому в історії повно. Однокровні та близькі родинні народи (слов’яни, германці, араби, тюрки) воювали один з одним дуже часто. Так само, як і одновірці-християни билися один з одним. Так само, як і мусульмани — брат із братом. Та й сьогодні вистачає на карті світу воєнних конфліктів серед близьких народів.

Більш переконливими автору видаються думки учасника форуму під ніком gaius, що пропонує реальний шлях до незалежності:

«Отже, феодальні, хай навіть і формально незалежні країни, в силу характеру свого суспільного устрою, ніколи не допомагатимуть звільнятися поневоленим, хай навіть і спорідненим народам. Чи є вихід із цього замкнутого кола? Так, є і він універсальний для звільнення з будь-якої в’язниці. Спочатку хоча б припинити розділятися, ворогувати з “іновірцями”, об’єднатися на гуманістичних ідеях, налагодити з ними конструктивний діалог, провокаторів вертухайської агентури як із ДУМів, так і з імперських єпархій, викрити і відсікти».

Зі схожих позицій виступає і форумчанин з ником Powerful Ones:

«Путін та Ердоган – два чоботи пара, два відкинуті диктатори. І той, і інший схиблені на відродженні імперій, на збиранні споконвічно “російських/турецьких” земель. Турки собі й карту майбутньої Османської імперії намалювали вже. Туди включені, до речі, деякі регіони нинішньої Російської імперії. Точно вже не пам’ятаю, було включено Кавказ, Поволжя, Татарстан, але Башкортостану в цьому списку немає. Башкирів чомусь обділили такою увагою. Я не розумію, чому башкири так сподіваються на Туреччину. Туреччини зараз взагалі наплювати на якихось башкирських тубільців. Давно спостерігаю за політичними рухами тіла Ердогана. У нього своїх турбот вистачає в районі Середземномор’я».

А з приводу «треба почекати і рано чи пізно ці шановні тирани один за одним поїдуть на концерт до Кобзона», автор вважає, що треба, навпаки, набратися сміливості, вийти вночі на вулицю та написати на стіні «Поверніть мобілізованих до Башкортостану (Татарстану, Чувашії)!», «Ні війні!», «Свободу Дільмухаметову!» або «Підтримуємо Е. Фаттахова!» — це буде реальний крок у бік здобуття незалежності Башкортостану (Татарстану, Чувашії). А почекунами ми й так були дуже довго. Час нам усім відмовлятися від «втішних» теорій і будувати свої держави разом із сусідніми, хай і не тюркомовними, корінними народами.