Жаска естафета

У просочених казенно-патріотичною риторикою тувинських ЗМІ днями промайнуло малозначне через свою звичність повідомлення з російсько-української війни: було вбито чергового виходця з Республіки Тува, який спокусився на «легкі» гроші прикордонника-контрактника. Хоча не зрозуміло, чи можна ставити тувинцю на карб укладання контракту в 2019 р., коли широкомасштабного нападу на сусідню країну ще й близько не було, а війна на українському Донбасі підносилася роспропагандою та ЗМІ як щось далеке і для жителів глибинної Росії зовсім не небезпечне.

А можливо, Андріс Альбертович Лундуп і зовсім був далекий від політики й пішов служити до Прикордонного управління ФСБ Росії у Республіці Бурятія виключно для зміцнення матеріального становища своєї сім’ї. Факти непримітної біографії військовослужбовця підтверджують наші припущення: народився в селі Хонделен Барун-Хемчикського району Тувинської АРСР, був старшим із трьох дітей. Жив із дружиною та сином в Іркутську. Дружина Чинчімаа Володимирівна — медсестра, син Айслан навчається у п’ятому класі. Андріс Лундуп хотів чесно та сумлінно, як заведено у тувинських сім’ях, виконати свій основний обов’язок, обов’язок чоловіка — матеріально забезпечити дружину та сина. Щоб усе в них було й не доводилося рахувати копійки, щоб не заздрити щасливішим сусідам, щоб не дивилися на главу сім’ї та свої, і чужі, як на невдаху та лоха.

Сталося так, що 16 вересня 2024 року прикордонне вбрання, до складу якого входив старший прапорщик Андріс Лундуп, здійснюючи прикордонну діяльність на російсько-українській ділянці держкордону, потрапив у районі населеного пункту Петрівка Білгородського району під обстріл. Виконуючи поставлене завдання, Андріс Альбертович отримав тяжке поранення, а 23 вересня помер у шпиталі у Москві.

Як сказано вище, випадок радше звичайний — за нинішніх часів і за статистикою розподілу скорботних повідомлень про загибель російських військовослужбовців у регіонах країни. Республіка Тува тримає в РФ офіційну й усім відому першість за кількістю вбитих і поранених під час так званої «СВО» на душу населення.

Цікаво те, що сталося далі.

Губернатор Іркутської області Ігор Кобзєв зустрівся з сім’єю старшого прапорщика Андріса Альбертовича Лундупа, «який ціною власного життя забезпечив успішне виконання групою бойового завдання в Білгородській області та посмертно нагороджений орденом Мужності». Пафосні слова губернатора навряд чи зможуть втішити вдову та сироту-сина, але вимовити їх годиться: не виступиш — можуть із Москви шию намилити, дорікнути у підриві зусиль держави щодо глорифікації загиблих на війні солдатів. Вже якщо прощених монстрів-душогубів із трьома відсидками чи тюремними термінами по 20 років призначають героями й після демобілізації відправляють до шкіл із виховними бесідами, то справжнього старшого прапорщика прикордонних військ тим більше потрібно провести, як наказано. Ймовірно, саме такі думки були в голові у губернатора… а ще… Ще він висловив уголос думки, що розкривають справжній інтерес губернатора, Москви, Кремля — усієї влади Росії до таких подій. Послухайте самі: «Айслан запропонували продовжити справу батька та подумати про вступ до Іркутського суворовського військового училища». Для сім’ї провели екскурсію училищем: показали, як вихованці живуть і навчаються. І крім того, увага: «За словами губернатора, незабаром у Андріса Альбертовича народиться другий син. Гірко, що хлопчик ніколи не побачить батька, але впевнений, що рідні збережуть і передадуть пам’ять про нього, про його мужність і відвагу. Світла пам’ять герою й усім хлопцям, які не повернулися додому».

Всім пишно-жалобним розмовам представника влади, за великим рахунком, — гріш ціна. А прихований зміст його промов можна висловити дуже просто: один пішов у могилу, а на зміну йому відправимо двох його сиріт-синів — і підростаючого, і готового народитися! Як у поганому жарті: «Цей уже зламався, несіть нового!»

Давайте, матері Республіки Тува, народжуйте більше, фронт не може чекати! А держава вам допоможе — підготує з ваших синів стійких піхотинців, умілих танкістів, чудових артилеристів… Навчить, одягне, екіпірує, озброїть… І кине в українські лісопосадки під кулемети, артобстріли й атаки дронів. Але це вже не ваша справа, тувинські матері, ви тільки народжуйте нових солдатів! Вони повинні прийняти зброю з холонучих рук своїх убитих батьків! Вони продовжать естафету смертей тувинських чоловіків за тридев’ять земель на нікому з вас не потрібній, безглуздій війні!