Єсть, товаришу інструкторе!

Єсть, товаришу інструкторе!

Яка все-таки, товариші, шана та повага – йти захищати нашу багатостраждальну Батьківщину! Що? Як не те сказав? А, вибачте, товаришу інструкторе, зараз виправимо… Так, за нашу щасливу та радісну Батьківщину! Вона особливо щаслива зараз, ось зараз, коли ми проводжаємо наших хлопців на фронт, замість першої партії… ну, тієї, що вже частково повернулася… Частково – означає хто частинами, хто повністю в персональній упаковці, хто в некондиційному стані. Некондиційних ми підправимо – і вони підуть назад. Ви, товаришу інструкторе, не засмучуйтесь, план із валового відправлення сировини… вибачте, наших героїчних захисників, я хотів сказати. Ну, він, цей, буде виконаний і, якщо начальство скаже, то й перевиконаний! Що, нам для Батьківщини шкода, чи що? Тим більше ось і товариш інструктор нагадує. Як у нас кажуть: «Є Путін – є Росія!» А я додам: є Глава Республіки – є республіка, є глава округу – є округ, є голова району – є район! Правильно, товаришу інструктор?

Тут ми всі, як один, станемо на виконання вказівок нашої радісної та веселої Батьківщини. Ось зараз мені передали вказівку підтримати наших захисників на далеких рубежах, написати всім їм листи з вдячністю, щоби розуміння було – вони не дарма там мерзнуть і мокнуть… Адже те, що вони додому пралку з комп’ютером відправлять, це ж не головне! Це само собою, це гордість переможця зміцнити, продемонструвати в рідному селі, що ось, мовляв, і я не гірший за інших, як протягнуть водогін, так і в нас душа не з лопуцька, можемо білизну в пральній машинці прокрутити, не дарма кров проливали… Що? Так-так, зрозумів, товаришу інструкторе, от я й кажу, що це не головне! Головне – перемога! Данацифікація і демілітво… демлеітворіз… де-мілі-тари-за-ція!!! Що? Не актуально вже? Хто сказав: аби ноги винести? Я не казав, товаришу інструкторе, слово честі, це вороги. Злостивці!

Так, зі шкідливими шептунами, балакунами і невіруючими в перемогу робота ведеться, товаришу інструкторе! Ми знаємо, що ворог не дрімає і проникає… Тому постійно напоготові! Ми вже рапортували, що по всіх організаціях уже активізували роботу довірених осіб… А? Так, розумію, розумію, не розсекречувати! Ще по школах заходи проходять, дітям на уроках «Про найголовніше» рекомендують прислухатися до розмов удома, повідомляти класних керівників про висловлювання, що ганьблять Збройні Сили, взагалі про настрої батьків. Змалку щоб долучалися школярі до патріотизму і любові до Батьківщини. А в загальноосвітній школі № 32 нашого району започатковано спеціальні заохочувальні призи імені Павлика Морозова «Хто більше прихованих ворогів у сім’ї виявить».

Ми й інші корисні патріотичні почини заявляли, але центр чомусь не затвердив. Наприклад, господарська допомога вдовам «Чоловік на годину» – не затвердили, кажуть, двозначно звучить. Що чоловіки на фронті всі мають бути, бо всі на цю роботу запросяться. Ми хотіли перейменувати на «Дружина на годину», але знову ж таки, у світлі недавнього Указу про боротьбу з пропагандою ЛГБТ не наважилися, центр точно відкине. Але ми не впадаємо у відчай, у нас таких задумів багато, а ще й загальнореспубліканські можемо підтримати, якщо вони, звісно, корисні. Але ось і у сусідів по республіці бувають дурні та непатріотичні проекти. Якісь непродумані! Ось у сусідньому районі запропонували відповідальних працівників із районних органів влади на фронт скеровувати… Я прямо від себе так скажу, товаришу інструктор, це ж ми фронт боротьби з ворогами в тилу оголюємо, це ж саботаж урядових рішень та ослаблення організації мобілізаційних заходів. Якщо представників місцевої адміністрації гнати в окопи, хто ж тоді цих баранів на мобілізацію пожене? Так, винен, обмовився, це я звичкою, ми в районі між собою звикли все: барани та барани. Адже вони наші воїни, за яких ми всім серцем. Ми і їхнім сім’ям допомогти намагаємося: кому з похороном, кому з пошуками тіла безвісно зниклого… Кому дров безкоштовно, кому сіна, кому баранини… це я про тих баранів, про справжніх… Кому нотаріальні послуги пільгові – переоформити машину… ну, як сказати, цю – призову, ні, краще – преміальну. Так, на нового чоловіка переоформити, у того водійські права, не стояти ж машині. Так би мовити, два в одному: і машину, і дружину в роботу запустити.

А ще традиції, вважаю, треба відроджувати! Рапортувати? Рапортувати! Як раніше було – збори у клубі, червоний стіл, комбайнер вручав голові райради сніп пшениці нового врожаю! Відродити почин! Негайно! Повертаються вцілілі чмобики до села, урочисто подають сільраді пучок георгіївських стрічок. Від імені всіх загиблих односельців рапортуємо та приносимо дар – почесні військові атрибути. Грає духовий оркестр, усі присутні у захваті аплодують. Зйомки веде місцева телекомпанія для прокату в сільських школах на уроках «Про найголовніше». Хіба погано, товаришу інструкторе? Ви нам тільки скажіть, у якому напрямку рухатись, ми все організуємо, ми це вміємо. А народ все виконає, ще й як виконає! Все стерпить і «ура!» кричатиме. Правильно Йосип Віссаріонович казав: «Дякую російському народові за його терпіння!»

Росія, Путін, пропаганда

Напишіть відгук