«Як собак нерізаних…» Що робити з росіянами після розвалу Росії

Останнім часом у соціальних мережах розгорнулася дискусія про те, як чинити з місцевими росіянами у разі набуття суверенітету національними утвореннями. Зокрема така проблема обговорюється і серед прихильників Ідель-Уралу. Іноді лунають категоричні заяви, навіть сказав би, радикальні («вішати, як собак»). Автор статті проти такого радикалізму. Наприклад, не може бути прецедентом післявоєнна Чехословаччина. Там усіх судетських німців, які кликали 1938 року: «Німеччино, допоможи! Путін Гітлер, введи війська!», Видворили з території країни, давши на збори 24 години і по валізі в кожну руку на людину. Щоправда, всіх німкень перед цим зґвалтували.

Не хочеться також вдаватися до практики самих росіян (згадувати операцію «Чечевиця», переселення кримських татар, інтернування німців, болгар, корейців і представників інших народностей) просто тому, що ми – не вони. І йти їхнім шляхом для нас може бути згубно.

А як тоді бути, як вирішувати питання з потенційними противниками здобутої незалежності? Як відокремити зерна від полови?

Національність тут універсальним мірилом не зможе виступити. Адже серед татар і башкирів можуть бути такі, хто шкідливіший за будь-якого росіянина, і, навпаки, такі росіяни, хто готовий приносити користь своїй новій батьківщині: лікарі, інженери, науковці, учасники національно-визвольного руху, які пролили свою кров за свою нову батьківщину (так в Україні тисячі росіян воюють у ЗСУ), які допомагали грошима, лікували, годували активістів. Тут важливо не вихлюпнути дитину з корита разом із водою.

Думаю, краще недогнути палицю, ніж перегнути. Підхід має бути індивідуальним, за наявності чітко обумовлених загальних принципів оцінки.

Першим із таких принципів буде участь у злочинах проти народу. У кого руки в крові – ласкаво просимо до в’язниці. Хто був посібником, служив колоніальній владі – обмеження у правах. Адже бродячих собак і то не знищують, гуманно каструють, чіпують пластиковою биркою на вусі та дають дожити до природної смерті. Наслідуємо приклад ветеринарів і будемо гуманні до своїх колишніх співгромадян. Вони теж повинні мати право, користуючись усіма соціальними можливостями та належними зручностями, дожити до старості та мирно відійти в інший світ. Але з одним винятком! Вони не зможуть зберегти за собою привілей громадянина впливати на майбутнє країни. Не зможуть працювати на держслужбі та в органах освіти, у засобах масової інформації (а також створювати їх чи володіти ними), служити у силових органах, обирати й бути обраними.

В СРСР існувала практика таких обмежень, зеки її називали «по рогах» (ураження у правах) і «по зубах» (заборона селитися у столицях, обласних центрах тощо). Звідси вислів «58-а – десять років без права листування плюс сім по рогах і п’ять по зубах». Органи та суди користувалися цим прийомом направо й наліво, через Гулаг пройшли мільйони громадян СРСР. Але ми прикладу каральної юриспруденції Генерального Прокурора Радянського Союзу Андрія Вишинського наслідувати не будемо, 58 статтю згадали лише для проведення історичної паралелі, яка наголошує: нам не по дорозі з СРСР.

Тому якось так: хто хоче, виїжджає тихо-мирно, хто хоче залишитись – залишається і працює на благо Вільного Татарстану / Башкортостану / ін. республіки. Заплямований кров’ю, брав до рук зброю – відповідай згідно із законом, підтримував колоніальну владу, співпрацював із її адмінорганами – отримай штамп у паспорт про обмеження, накладені судом.

Не варто нікого вішати на стовпах! Не дай Боже нам уподібнитися російським авторам голодоморів, гулагів, хімічних атак на власних тамбовських селян, які виступили з протестом, мордовських таборів для інтелігенції тощо.

У росіян, не готових прийняти втрату статусу представника панівної нації великої держави, залишиться вибір: якщо хочеш жити в Росії, то їдь у Росію.

Продай житло, майно, збери валізи (у необмеженій кількості) і їдь у Росію, працювати на її благо. Як і 70-90 рр. чинили євреї. Ніхто з них не заявляв, що хоче будувати в СРСР Ізраїль. Іноді все кидали й із порожніми кишенями виїжджали та починали нове життя на новому місці. Викликає повагу!

І ще: особистий багатий досвід спілкування автора з етнічними росіянами, змушеними тікати після розвалу СРСР з Азербайджану, Грузії, Чечні, Казахстану показує, що, якщо забрати у росіян імперськість, то в них не залишається нічого! Приниженість і нікчемність. Нічого не вміють і нічого не хочуть, тільки над кимось панувати. «Ми Великі!» Станься розвал Росії, російська душа, думаю, просто загрузне у безволі та пияцтві. Крім величі, їм нема на що спертися, нема за що зачепитися. Згадайте: на форумах вони зазвичай, не знаючи, чим крити, не маючи прийнятних аргументів, переходять на «Ну і чьо… Зате ми вас усіх…». Забери у росіян цей останній аргумент – і що вони зможуть сказати? Нуль, точніше «зеро» (Z), що у них на кожному кроці зараз (начебто вже і труси стали з такою міткою випускати).